Ніяке лихо не вражає просте людське серце більше, ніж втрата дитини. Дитячі ноженята такі непевні й слабенькі, а дороги — незнані і такі круті.
Майор Гріг хутко звернув за ріг і, пройшовши трохи вулицею, заглянув у ресторанчик Біллі.
— Дайте-но мені чарочку горілки,— сказав він офіціантові.-Чи не бачили ви такого кривоногого мурзатого чортеняти років шести, воно десь тут заблукало?
На східцях містер Тумі, як і раніше, тримав міс Пурді за руку.
— Подумати тільки про це миле дитятко! — мовила міс Пурді.— Воно загубило свою мамусю і, може, попало вже під ковані копита коней, коли ті мчать галопом. О, який жах!
— І справді,— погодився містер Тумі, потискуючи їй руку.— Може, піти й мені та пошукати його?
— Треба було б,— сказала міс Пурді.— Але ж, господи, ви, містер Тумі, такий запальний, такий сміливий і відчайдушний, що коли з вами трапиться якесь лихо, тоді ж...
Старий Денні, водячи пальцем по рядках, читав про угоду, досягнуту з допомогою арбітражної комісії.
На другому поверсі містер і місіс Мак-Каскі підійшли до вікна, щоб віддихатись. Містер Мак-Каскі зігнутим пальцем зчищав із своєї жилетки тушковану ріпу, а його дружина витирала сльози на очах, бо туди попала сіль із смаженої свинини. Почувши внизу зойки, вони висунули голови у вікно.
-— Пропав маленький Майк,— тихо сказала місіс Мак-Каскі-такий хороший пустунчик, красивий, мов янголятко!
— Зник хлопчина? — озвався містер Мак-Каскі, перехиляючись через підвіконня.— Це зовсім погано. Діти — то інша річ. Якби це пропала жінка, я б і слова не сказав, без них багато спокійніше жити.
Не звертаючи уваги на цю шпильку, місіс Мак-Каскі поклала чоловікові— руку на плече.
— Джоне,— мовила вона сентиментально,— загубився синок місіс Мерфі. Загубився в такому великому місті. Йому було всього шість років. Джоне, це ж і нашому було б стільки, якби він народився шість років тому.
— Але ж не народився,— сказав містер Мак-Каскі, дотримуючись фактів.
— А якби народився, Джоне, яке горе спіткало б нас сьогодні ввечері. Наш малий Філан заблудився в цьому місті чи, може, його вкрали!
— Дурниці ти верзеш,— відповів містер Мак-Каскі.— Ми назвали б його Пат, на честь мого старого у Кентрімі.
— Брешеш! — без гніву озвалася місіс Мак-Каскі.— Мій брат був вартий десяти дюжин твоїх болотяників Мак-Каскі. На його честь ми й назвали б хлопчика.— Вона перехилилась через підвіконня і дивилась на метушню внизу.
— Джоне,— сказала ніжно місіс Мак-Каскі,— вибач, я погарячкувала.
— Це правда,— відповів чоловік,— пудинг був гарячий. А за ним одразу ще гарячіша ріпа й кава! Таки й справді гаряча вечеря.
Місіс Мак-Каскі поклала свою руку на руку чоловіка і погладила його шершаву долоню.
— Ти чуєш, як побивається бідна місіс Мерфі,— сказала вона.— Просто жах, коли дитина загубиться в такому великому місті. Якби це трапилося з нашим маленьким Філаном, моє серце не витримало б.
Містер Мак-Каскі незграбно вивільнив свою руку, але відразу обняв жінку за плечі.
— Воно, звісно, дурниці,— промовив він грубувато,— але й для мене це було б як гострий ніж у серце, якби нашого малого... Пата викрали або ще щось із ним трапилось. Тільки ж у нас ніколи не було дітей. Часом я поводжуся з тобою погано і грубо, Джуді. То ти забудь про це.
Вони вдвох перехилились у вікно, стежачи за драмою, що розгорталася внизу.
Довго вони так сиділи. Натовп хвилювався на тротуарі, люди штовхалися, запитували, наповнювали вулицю пустопорожніми чутками та припущеннями. Місіс Мерфі була в тому натовпі наче велика пухка гора, по якій спливав цілий водоспад сліз. Гінці з'являлись і йшли геть.
Раптом шум голосів і гамір перед пансіоном стали гучніші.
— Що там таке, Джуді? — спитав Мак-Каскі.
— Це голос місіс Мерфі,— озвалась його дружина, прислухаючись.— Каже, що знайшла Майка у себе в кімнаті під ліжком, спав за сувоєм старого лінолеуму.
Містер Мак-Каскі зареготав.
— Оце тобі твій Філан,— насмішкувато вигукнув він.— Хай йому чорт! Пат ніколи не втнув би такої штуки. Коли б хлопця, якого у нас нема, вкрали або ж він десь зник, дідько з ним, хай би його звали Філан і хай би він ховався під ліжком, як погане щеня.
Місіс Мак-Каскі важко підвелась і попрямувала до буфета — куточки її рота опустилися.
Коли натовп розійшовся, полісмен Клірі знову з'явився з-за рогу. Здивовано глянув на вікна квартири Мак-Каскі, звідки, як і раніше, чути було брязкіт тарілок, каструль та іншого кухонного начиння. Полісмен Клірі витягнув з кишені годинника.
— Щоб я не зійшов з цього місця! — вигукнув він.— За моїм годинником Джон Мак-Каскі з дружиною б'ються вже годину з чвертю. Хазяйка важча від нього, мабуть, фунтів на сорок. Боже, додай йому сили!
Полісмен Клірі знову завернув за ріг. Старий Денні згорнув газету і мерщій рушив на ґанок, бо місіс Мерфі саме збиралася замикати двері на ніч.
Переклад Ю. Іванова