Утопія

Сторінка 6 з 38

Томас Мор

Як з цією страшною вбогістю і злиднями узгодити безглузду розкіш? Бо і в прислужників знаті, і в окремих ремісників, ба навіть у деяких селян, коротше — у людей всіх верств вражає незвичайна пишність в одязі й надмірна розкіш у їжі. А що говорити про шинки, кишла й будинки розпусти, якими є винарні та пивні, нарешті, як не згадати безсоромні розваги, наприклад, гру в кості, карти, м'ячі, скраклі, диск,— хіба вони не штовхають своїх прихильників прямо на розбій, вмить очистивши їхні гаманці від грошей?

Покінчіть з такими згубними пошестями! Постановіть, щоб ті, хто руйнує господарства й села, або їх відбудували, або віддали тим, що захочуть їх відновити й будувати. Покладіть край цьому скуповуванню землі, яким займаються багатії, забороніть свавілля, схоже на монополію!

Менше годуйте дармоїдів! Верніться до землеробства, від-повіть обробку вовни, щоб це заняття стало почесною працею, яка давала б прибуток юрбі дармоїдів: і тим з них, кого злидні зробили вже злодіями, і тим, що тепер стали волоцюгами або панськими слугами, а в недалекому майбутньому стануть, певна річ, злодіями. Звичайно, якщо —ви не вилікуєтесь від цих недуг, то дарма вам чванитися застосуванням суворих кар за крадіжку, запроваджених вашим правосуддям, насправді ж більше зовні пристойним, ніж справедливим і корисним. Адже при такому стані речей ви дозволяєте виховувати людей в якнайгірших умовах і поступово, з дитячих років, псуєте їхню мораль, переконуючи себе, що вони заслуговують на покарання лише тоді, коли, ставши дорослими, скоять ганебні злочини, яких, однак, можна було сподіватися від них уже з дитинства. Хіба ви самі не вирощуєте злодіїв для того, щоб згодом їх вішати?"

Поки я так говорив, згаданий правознавець підготувався до заперечення. Він вирішив вдатися до звичайного способу розмірковування тих людей, які старанніше повторюють докази попередника, ніж на них відповідають, бо переконані, що суть дискусії полягає у виявленні доброї пам'яті.

"Ти, звичайно, говорив чудово,— почав він,— хоча видно, що ти чужоземець і міг скорше десь трохи чути про наші справи, ніж їх грунтовно вивчити. Це я в кількох словах переконливо доведу. Насамперед перелічу по порядку твої докази, відтак покажу, до якої помилки призвела тебе необізнаність з нашими справами, і нарешті спростую й розіб'ю вщент всі твої положення. Отже, щоб почати, як я пообіцяв, з першого пункту: "Здається мені..."

"Мовчи,— перебив його кардинал,— раз ти так починаєш, то, очевидно, не в твоєму намірі відповідати стисло. Отож ми звільнимо тебе від необхідності давати відповідь, однак збережемо за тобою обов'язок відповісти при наступній нашій зустрічі. Я особисто хотів би призначити її на завтра, якщо, зрозуміло, це на руку тобі й Рафаїлу. А поки що, дорогий Рафаїле, я був би дуже радий почути від тебе, чому, на твою думку, злодійство не заслуговує найвищої міри покарання і яку іншу кару натомість, кориснішу для суспільства, ти сам призначив би. Адже ти, сподіваюсь, не схвалюєш злодійства. Якщо і тепер люди, незважаючи на смертну кару, намагаються красти, то чи

6 така сила або страх, що зможуть відлякати злодіїв, коли їм буде збережено життя, як ти цього хочеш? Чи пом'якшення кари вони не тлумачитимуть як заохочення й запрошення до злодійства?"

"Взагалі, мені здається, превелебний отче,— відповів я,-"*— що позбавляти когось життя за крадіжку грошей просто-таки несправедливо. Я вважаю, що ніякі блага світу не можуть зрівнятися з життям людини. Коли ж прихильники смертної кари скажуть, що ця кара є відплатою не за вкрадені іроші, а за зневажання правосуддя, за порушення законів, то чи немає підстави назвати це найвище право найвищою несправедливістю?35 Справді, з одного боку, не можна в законодавстві схвалювати таку суворість, коли за пайнезначніший вчинок карають мечем, як це зробив Манлій Торкват36, а з другого боку, неправомірне й положення стоїків 37, які вважають усі провини настільки однаковими, що, на їхній погляд, немає різниці між душогубством і крадіжкою грошей. Але якщо подивитися хоч трохи безсторонньо, то між цими злочинами немає ніякої схожості й спорідненості. Бог заборонив убивати будь-кого, а ми вбиваємо неймовірно легко за вкрадені гроші. Якби хтось тлумачив це так, нібито воля божа забороняє взагалі убивати, за винятком тих випадків, коли людський закон визначить необхідність смертної кари, в такому разі, що заважає людям у такий самий спосіб домовитись між собою про дозвіл на розпусту, перелюбство й кривоприсягу? Але бог заборонив не тільки вбивати ближнього, а й не дав права накладати руку на себе са-

' '----—і----------"-"---Г "Г ""Г

мого °8. Якщо ж люди погодились убивати один одного на певних умовах, то ця домовленість повинна мати таку силу, щоб звільнити від заповіді божої тих, які без будь-якого божого дозволу гублять усіх, кого велить убивати людське законодавство. Чи у такому разі оця заповідь божа не буде настільки правомірна, наскільки їй дозволить право людське? Висновок, очевидно, такий: заповіді божої слід дотримуватись лише настільки, наскільки це в тому чи в іншому випадку вигідно людям. Нарешті, і закон Мойсеїв 39, хоч немилосердний і суворий (адже виданий він був проти рабів і притому впертих), карав за крадіжку не смертю, а грошовим штрафом. Не думаю, однак, що в повому законі милосердя 40 бог, який лагідно наказує, як батько дітям, дав нам більшу волю суворо обходитися з ближніми.

Ось причина, чому я проти страти злодіїв. А наскільки безглуздо і навіть шкідливо для суспільства карати однаково злодія і вбивцю, то, гадаю, ясно кожному. І справді, коли розбійник побачить, що засудженому тільки за крадіжку загрожує не менша небезпека, ніж якби, крім того, викрили його у вбивстві, тоді сама ця думка може сшЗДгу-кати розбійника вбити того, кого б він у іншому випадку намірявся тільки пограбувати. Зрозуміло, що при вбивстві небезпека зменшується, бо відправивши на той світ виказувача злочину, у розбійника буде більше надії сховатися з награбованим. Отже, намагаючись налякати злодіїв надто суворими карами, ми, по суті, заохочуємо їх мордувати хороших людей.