Креспель — Гаврилов. Прекрасно в його з Гофманом дует пройшов:
"А я дрожу от страха!" "І я дрожу от страха!" "А я дрожу от страха!" "І я дрожу от страха!"
Динаміки сила… І зміст. І страху багато.
Кошеніль — Белясв. Кажуть, що заїки добре співають. Брешуть. t
Ліндорф — Капеліус — Дапертуто — Міракль… — Куликівський. От голос. Ойойой! Називається "Риппрофундо". Від слова рипіти. Одно слово — Дапертуто.
Шлеміль — Єнохович, а Єнохович — Шлеміль… Проткнуто його шпагою за дикцію.
Муза — Троїцька… Це муза поезії, а не співу… Значить… Що значить… Нічого не значить…
Декорації художника Хвостова. Як піднеслась завіса, зі сцени повіяло свіжістю… Помойому, навіть холодком. Мабуть, там вікна повибивані на сцені…
Постановка Вільнера… Можливо…
Оркестра… Баркарола — харашо. Отак тільки отой потрійний барабанщик. Його битимуть колись артисти. Хіба ж таки можна порівняти овечу шкуру з чоловічим голосом… А він іноді порівнює… Ясно, що овеча шкура сильніша…
Суфлер — Євсеєв, перуки — Іванова, бутафорія — Шишканова, старший механік — Калачов. Не співали. А треба ж уже показати, які в них голоси… На 'програмі щодня, а який у них голос — і не знаємо… Що за порядки?!
Тепер кілька слів про постановку оперової справи взагалі… Мені здається, що для того; щоб і артисти, і опера мали успіх у публіки, треба, щоб кожний артист підходив до рампи і тяг хвилин двадцять найвищу ноту… Оплески й "восторг" забезпечені тоді Бо публіка, безперечно, музична.
У фойє треба більше дзеркал… Бо всі губи понамазувати біля тих, що є, публіка технічно не може (принаймні, на прем'єрі) і нервується.
"ФАВСТ"
"Фавст" — модна опера, злободенна опера, на тему про підмоложування старих людей.
Характерно, що музику до цієї опери написав не професор Штайнах, а Гуно…
Але факт залишається фактом… Людину "підмолодили, хоч і не Штайнаховим способом. І підмолодили добре… За п'ять актів так людина встигла закохатись, збити з пантелику прекрасну дівчину Маргариту, народити дитину, забити на двобою здоровенного офіцера і, кінецькінцем, загнати в гроб "вищезазначену" прекрасну дівчину Маргариту…
А перед тим з тої людини сипався пісок. Звали її Фавст.
Накоїв того підмолоджування Мефістофель, з професії сатана. Чорт, одно слово…
Я гадаю, що навіть і Штайнах навряд чи зміг би помолодити так швидко і з такими буйними наслідками. Всетаки йому доводиться де в кого одрізать, декому теє одрізане підшивати, й тільки. Потім уже підмолодженого починає трясця трясти.
А тут той Мефістофель наколотив чогось у склянці, дав Фавстові випити, і той із старезного дідугана на молодого хлопця перевернувся…
І пішов тоді "писать"…
За великі страждання Маргарита попала в рай, а Фавст з Мефістофелем "залишились при возах"…
Разом із усім отим драматичним сюжетом показано, між іншим, як людям у пеклі живеться…
Живеться, треба сказати, добре…
Багато там красивих дівчат, що весь час танцюють різних танців… Так що легенда про якісь там сковороди, пекельні огні, киплячу смолу й ті. ін. — це все брехні… І я, приміром, подивившись на пекло, согласний туди хоч і сьогодні…
Показувано на кінці опери й рай, куди ото сподобилась Маргарита за те, що:
"Вона вірно любила, З любови й померла".
Ну, хіба ж таки можна порівняти рай із пеклом?!
У раю стоять собі картонні янголи й дмуть у сурми… Та так дмуть, що й не чуть…
А в пеклі душ із двадцятеро дівчат такої метелиці викомарюють, що на місці не всидиш… Та яких дівчат?!!
От тут і розсуди, куди краще — чи в пекло, чи в рай…
Мораль із "Фавста" подвійна…
Для жінок — одна, а саме: коли хочеш у рай, приведи дитину, задави її, потім будеш у раю…
Для чоловіків — друга, а саме: не бійсь пекла, бо в пеклі можна пожити так, що навряд чи й на землі так проживеш…
Мефістофеля Михайло Іванович Донець співав. Михайло Іванович — чортяка добрий… Хароший сатана. Чортячіше від нього навряд чи знайдеться… Анонсували, що він грає зовсім хорий… Коли він хорий і такий чорт, то уявляю, що було б, якби він був здоровий… Гра в нього чудова — витончена й філігранна… Та й голос — "На земле весь род людской" — всетаки "да!" І взагалі "да".
Маргарита — деТесайр… невважаючи на перше "материнство", і до того ще й "незаконне", від підмолодженого чортячим способом Фавста, співала й грала прекрасно. Положим, воно й не дивно: дістати подарунок — можна й заспівати… Хороша Маргарита. Шкода, що вмерла: хай би собі жила…
Фавст — Ідзинський. Трохи поглузував із нього Мефістофель… Підмолодити підмолодив, в голос залишив старечий… Ну, й біда… Ноги і взагалі весь "корпус" хоч куди, а як заспівать, так і "ізвінітє меня, пожалуйста"… Зате трико чудове…
Валентин — Константинівський… Доспівавсь, що вбили… Баритон у нього. Через те, мабуть, його й убили.
Зібель — Зелинська… У бузковому трико й у лакових черевичках…
Марта — Кравченко. Харашо в неї вийшла арія:
"Ой, горе, горе, мнє, Какоє горе мне".
Трудна арія, а вийшла нічого…
Взагалі, крім Мефістофеля й Маргарити, слабенька в усіх партитура (смальнем повченому!) верхнього регістру… Диригував Паліцин… У теситурі, як у себе вдома. Хор? Гуде! І добре: аби гув…
"САМСОН І ДАЛИЛА"
"Самсон і Далила" — опера на революційну тему про участь жінки в парикмахерських підприємствах, що до цього часу здебільша, і майже виключно обслуговуються полом мужеським.
Автор — прихильник емансипації жіночої праці й своїм твором яскраво довів, що жінка прекрасно вміє постригти людину, яка навіть і на думці не мада стригтись.
Кожний із нас, мужчин, на досвіді не раз пересвідчився, що путній парикмахер, парикмахерартист, коли ви до нього зайдете тільки поголитись, може вас переконати, що вам слід не тільки поголитись, а й постригтись, а часом доведе, що й голову слід поголити, і вуса, і навіть брови…
Але таких парикмахерів мало…
Коли ж допустити в парикмахерську жінку, та ще таку, як Далила, то, запевняю вас, людина з розкішним, довгими роками викохуваним волоссям, може вискочити з парикмахерської серед лютої зими з голою головою, як бубна!
Профспілці парикмахерів слід на це звернути увагу! Що скоїлось із Самсоном?
Самсон — велетень, що одного разу ослячими щелепами перетовк цілу тисячу філістимлян, не встояв проти чарів жіночого тіла.