Усмішки літературні

Сторінка 6 з 8

Вишня Остап

— Здається, в Каспійськім морі.

— Що в Каспійськім морі?

— Оселедці.

— Та я ж про яблуню.

— Не знаю. Не чув.

— Напишу: "Різні". "За кордоном". Сволоч, не яблуня! …Це ранкова інформація.

Ill

— Здрастуйте! А ви вже тут? Чого це ви так раненько?

— Дивлюсь: третя година. Думаю — ще рано: до дванадцятої ще встигну.

— У нас праця з учорашнього дня з одинадцятої.

— Добре! Значить, щоб о четвертій тут бути?

— Оце перекладіть.

— Ах, і кваску б оце випилось.

— А я б сало їла.

— А почому сало?

— А як повкраїнському "нос"?

— Ніс.

— Ніс?! Переробили "о" на "і" та й думають, що вже й інша мова.

— Краще вже "вухо"!

— Пишіть — "вухо"! …Це — перекладач…

IV

— Стасик! Стаааасик! … Гукніть ви — у вас бас!

— Кхм! Кхм! Стаааасик!

— Костуся, де Стасик?

— Пшепрашам. Тов. Штам, де Стасик?

— Сейчас! Мария Альбертовна, где Стасик?

— Сию минуту! Мария Николаевна, где Стасик?

— Ах, боже мой! Анна Иосифовна, где Стасик?

— Товариші! Ресісоль!.. Давайте хором.

— …Стаааасик!

— Я тута!

— Де ти ходиш?

— А я з мальчиками. От один здорово бьйоть! От здорово! Кааак ахніть!

— Ну, неси до друкарні… Так здорово б'є?

— От здорово.

— Ну, неси. …Це — кур'єр.

V

— Товаришу! Завтра Франків день. Напишіть щонебудь там. Незручно ж все ж таки. Франко. Якнеяк!

— Добре. А то знаєте: хай на Тарасові роковини. Тоді я разом і за Тараса, й за Франка. Ніколи зараз.

— Гаразд.

…Це — культурномистецький відділ.

VI

— Тов. випусковий, сьогодні будете?

— Не знаю, мабуть, засвабну. У мене вчора такий фьюс, такий фьюс. Так права нога набвякла, що рукавичка ніяк не навазива. Сьогодні ще не знаю, мабуть, тиф буде.

— Ні, товаришу, ви повинні в порядку партійної дисципліни.

— А може ж, я в порядку партійної дисципліни й засвабну. Та й що це за справедливість?

Я за 6 місяців уже разів з 5 ту газету випускава, а вона мене ще ні разу. — Ну, добре. …Це — випусковий.

VII

— Нет, Павел Михайлович, зто безобразне. Понимаєте: в телеграмме ясно сказано, что собнтия в Дальневосточной республике. Я и пишу — "В Верхней Силезии", а выпускающий впер ее в "Посевную кампанию". Зто возмутительно. В телеграмме говорится про внвод Японией войск из Сибири, я и даю заголовок: "Углекопм не сдаются", а они набрали: "Маруся отравилась", — когда я прекрасно знаю, что Маруся оперирует в Запорожской губернии, возле Переяслава. Нет, так работать нельзя.

— Можна, Лідія Михайлівна, можна.

…Це — вечірня інформація.

VIII

— Товаришу, ви куди?

— До редакції. Час уже.

— Вертайтесь.

— А чому?

— Та в редакторськім кабінеті Марусю 1 купають. І воно, лиха личина, рученятами тільки хлюпхлюп! Та: "А я, дядю, купкупкуп"!..

— А може, у вашому кабінеті можна?

— Ні, у моєму пелюшки сохнуть. Ідіть додому. Взавтра прийдете.

— Так, кажете, купкупкуп!? Та рученятами: хлюпхлюпхлюп?!

— Еге. Та таке потішненьке. Ви жонаті?

— Парубок.

IX

— Товаришу! Передова буде?

— А газета вийде?

— Не може ж вона вийти без передової.

— Раз не вийде — навіщо тоді й передова?

— Як навіщо? Бо не вийде ж без передової.

— А не вийде, то й передової не треба.

— Так як же це так?

— А так.

— Ну, гаразд.

X

— Товаришу редакторе! З'ясуйте ж мені нарешті: хто я тут? Чи секретар, чи метранпаж, чи Костуся?[37]

— А я знаю?

— Учора підходить Костуся: "Пшепрашам, пані секшетажу, роззявте рота".

"Навіщо?"

"Я води у вас наллю. Бо пан редактор сказали, що ви у нас за самоважа будете".

"Я нічого не маю, звичайно, проти. Я б, може, й закипів. Але як же з мене воду точитимуть? Хоч кранта приробіть".

XI

— Газета вийшла?

— Ні, не вийшла.

— Чому?

— Костуся самовара не наставила?

— Пшепрашам. Я не винувата. Пан секжетаж рота не роззявили.

Мушу всетаки зауважити, що це я писав у той час і про той час, коли постійний редактор і постійний секретар були у відпустці (травень — червень 1921 року), а редагував газету тов N…, якому з цієї нагоди "дєлаю кніксен"…

1921 p., Харків

"ВІСТІ" 1924 РОКУ (Напередодні 1000 числа)

І

9 год. ранку.

— І яка лиха година там стукає?

— Нааастю! Що вас там, перина придавила, чи що?!

— Устануть, ще й на світ не благословиться, і пруться! Ні поспать тобі, ні відпочить тобі!

— Та одчиняйте! Вже десята година!

— "Десята"! У вас, може, й десята, а в мене ще й очі не розплющуються! Що ви мені, сверхурочні платите, чи що?! Цілісінький день як у ступі товчешся, та ще й виспатись не дають! Учора тільки у вісім годин і змогла лягти, а вони стукають!

— Газети є?!

— Еге! Так оце для вас зразу й напечатали! "Газети є"?! Іспидиція я вам, чи що?!

— Газети! Газети! Давайте газети!

— Та… зараз!

Здрасте! Читали "Зкономическую жизнь"? Не читали?! Очень жаль. Понимаете, у меня то же самое в сегодняшнем номере, те же самые слова, что и у товариша Круміна… Только он писал про зто самое две недели тому назад, а я сегодня… Да!.. Так вот!.. Иначе и быть не может… Да!.. Так вот!.. Про что зто я?! Ага!.. Товарищ секретарь, аванса нельзя ли червонцев хоть пять?! Знаєте, советский рубль, падает, и червонец его вытесняет… Я про зто писал, помните, в статье. "Кризис сбыта и кредитование рабочих"… Очень интересная статья… Слушайте, дайте газети!.. Да… Так вот… Интересное, знаєте, явление… Вчера в "Деловом клубе"… Проблема наших финансов… Положение всетаки улучшается… Да… Так вот… Я уже написал заявление… Положите, пожалуйста, резолюцию… Вот здесь!.. "Вндать"! Так и пишите: "Видать"… И все… Да… Так вот…

— Хай полеже!

— "Хай полеже"! "Хай полеже"!! "Хай полеже"!!! Да… так вот… Я вам написал очень интересную статью "Про червонец"… Я вам ее прочитаю!

— Читайте!

— Так. "хай полеже"?

— Хай полеже!

— Так я вам скоренько прочитаю, потому что меня ждут в Госплане… Я там должен уже бить…

— Читайте!

— "Мн уже не раз писали, что советский рубль в силу тех или ицых обьективнмх причин…"

— Товариші, гонорар видають!

— Да! Так вот! Я страшно спешу… Я вам потом прочитаю.

II

— Здоров!

— Здоров, Васю! Ну як?! Що сьогодні пишем?

— Та слід би про Німеччину. Там цікаве становище утворилось… І про Англію слід… Та щось… мабуть, не напишу… Голова, знаєш, ніби чужа якась. Отут мені давить і штрика… Я її ніби весь час відчуваю… Ранком так, знаєш, встати не можу… Безсонниця якась, усе сплю, сплю, сплю… До години сплю — встати ніяк не можу… Апетит якийсь поганий… Пироги вже приносили?