Усмішки київські

Сторінка 9 з 16

Вишня Остап

І тепер уже на калинівське, кажуть, поле розумні люди щось понад три тисячі хрестів понаносили. І ще несуть…

Треба було тільки тисячу шістсот штук для богородиці, а вони гатять, і гатять, і гатять.

Вистачить і для богородиці, і для сина божого, і для отця небесного. Та й духові святому буде де пересидіти, щоб крильця відпочили.

Оце чудеса!

Але це божеські чудеса…

Чортяка, дивлячись на такий успіх богів, луснув хвостом по стегнах. "Що я в бога, мовляв, теля з'їв, чи що?! Хоч і з'їв, так тільки яблуко!"

І собі за чудеса. Та таких натворив, що куди тому богові!

Ось що пише "Червоне село" про те, що чортяка по селах творить:

"В одному селі сидять комсомольці на зборах і дискутують, чи є бог та чорт, чи нема. Вирішили: нема. Коли — гульк! — панок. "Є,— каже, — бог! Обидва ми є!" Дивляться, а в панка ріжки випинаються, випинаються. І хвіст росте, росте, росте. Комсомольці — ходу! З того часу не стало в селі комсомолу".

Друге чудо:

"В якомусь селі чорт переодягся панком і прийшов на збори комнезаму. Так голова як уздрів — збожеволів". Третє чудо:

"Ішли до калинівського хреста люди молитись. Ішли через ліс. Переймає тих прочан стражник та й каже: "Зайдіть, — каже, — люди добрі, до мене в церкву помолитись". Зайшли люди в церкву, почали мируватись. Помирувались одинадцять душ, коли це півень: "Кукуріку!" Зирк — церкви нема, а в тих одинадцяти — на лобі чорні плями".

Отаке на Поділлі чортяка викомарює.

Комсомольців порозганяв, комнезамів поперелякував та ще й одинадцятеро прочан понівечив…

І, головне, ніякого порятунку — лиха його година знає!

Навіть комсомольці не беруть — на що вже хоробрий народ!

Є ж прекрасний спосіб од чортів: голова зборів хай чита "Да воскреснєт бог", — секретар — "Отче наша", а найдужчий з присутніх підходить ззаду та: "Господи, благослови!" — і по уху!

Чорти цього дуже не люблять…

Не люблять і ті, хто це розказує.

А ВИ ОТАК!

— Так чого ви гніваєтесь?

— Чого гніваєтесь?! Не гнівайтесь ви! Галасують про "ножиці", кричать: "Стуліть ножиці!" — а беруться за коні, а беруться за авто, а беруться за кабінети, а беруться за бланки, а беруться за штани… Чорт його знає, що за народ!

— Та що таке?

— Що таке?! "Ножиці" вам муляють, так і стуляйте їх собі на здоров'я! Так при чім тут я?!

— А хіба вас істуляють?

— "Стуляють"?! Тридцять автомобілів на цілий Харків, а решту в Держфонд?! Стуляють! Сорок кобил на цілий Харків, а решту в Держфонд!

— Ну, так що?!

— А коли я працюватиму?! І як я працюватиму?! Я встаю, я їм, я їду… Жінка встає, жінка їсть, жінка їде… Я їду автом на службу, жінка їде конем на базар… А тепер що буде?! Я встану… Так мені, ви думаєте, буде час попоїсти?! Що ж ви думаєте, що "відповідальна" жінка пішки на базар піде?! Чорта з два! Так я мушу на базар, а потім з базару, а потім на службу, а потім із служби! Уявляєте?! Так вони мали одні тільки "ножиці", а тепер і я буду "ножиці", і всі ми будемо "ножиці"… Ноги в тебе через два тижні розкарячаться, спробуй тоді їх істулити… Так, повашому, це буде — нема "ножиць"?.. А помоєму, це буде — самі "ножиці"…

— А ви не розкарячуйтесь.

— "Не розкарячуйтесь"? Три роки їздю вже, одвик ходити, а тепер несись, як той хорт, я не уявляю, що буде! Що буде? Просто страх!

Боїться, бідолашний!

А мені оце дядько в потязі розказував:

— Як благословиться тільки на світ, ціпка в руки та за тридцять п'ять верстов з облігаціями… Ідеш та гудеш, як той авто!..

Спробуйте так, як дядько: за портфель та на вулицю. Ідіть та: "Гу, Гу! Гу!" Незчуєтесь, як і на службі будете!

НЕ ДУРАК КОРОЛЬ…

Грецький король Георг не дурак!

Виганяють грецького короля Георга з Грецького королівства…

— Не годишся, — говорять. — Ну, який з тебе робітник?! Платню тобі плати, "сверхурочні" плати, тантьєми плати, роз'їзні плати, кватирю тобі давай, коні тобі давай, авто тобі давай, пайок давай, одягай, обувай… Дорого це все, твоє королівське величество! Ти в нас як директор ніби банку чи тресту якого. Так директор — то ж спец, він "ножиці" стуляє, він, можна сказать, "смичку" пролетаріату з селянством робить, а ти що? Г Король! Ні на мануфактурі ти не розумієшся, ні торговельних операцій не знаєш… Ну скажи! Доручать тобі, приміром, в діловім клубі про "різницю" цін доповісти… Що ти скажеш?! Тожбо то й є! Рощитуєм. Не служиш ти більше в нас… Забирайся!..

— Не служу? Дзуськи! Викусіть, мої вірнопіддані! Так ото вже й не служу?! А за два тижні ви мене попередили?! Експлуататори чортові? Попередили, питаю?! Що ж ви думаєте, що я так ото й піду? А до трудсуду не хочете?!

— Як?!

— А так! Кілька років служив, хароший був, а тепер на вулицю?! В мене сім'я, в мене діти! Зима… Де я тепер роботу знайду?

Я розумію, що почнете підкопуватись, придиратись, все 'дно причіпку знайдете… Не служить мені більше, я це вже почуваю… Але так я не піду… Компенсацію, будь ласка! За два місяці… Двадцять мільйонів драхм… І на переїзд 2 1 г мільйони драхм… І два тижні я ще король… Посада за мною. А то "забирайсь"! Які найшлись?!

Правильно! Молодець Георг! Попусти тільки один раз!

ТАКИЙ ДОСВІД — І НЕ ОЦІНИЛИ!

— Не ті діти пішли! Не ті, не ті! І не говоріть! Хіба раніш, хіба отаке було! Хіба раніш воно над "юнакомспартаком" замислювалось? Хіба раніш воно ото знало, щоб на загальних зборах у себе в класі головувати та голосувати?.. Повірите, як подивлюсь, так плакати хочеться… А рука так просто свербить… Тйбогу, ледве стримуюсь!.. Ото як піднесе яке сопливе руку, так так і ввижається ота рука його на моїй лівій руці долонею вгору, а в правій у мене лінєйка… Свирид сам зробив… Хунтів три в ній було… І лінєєчка ж, я вам доложу! Та так ото до його… Повагом так:

— Ванюшко! А підійдино сюди! Підійдипідійди… Воно підходить.

— А, дайно, Йванюшко, мені ліву руку!

Воно дає… Я кладу оту ручку, що тільки що сусіда вщипнула, на свою руку… Потихеньку зпоза спини розмахуюсь.

Лллясь!

— А будеш, стерво собаче, щипатись?! Будеш?! Лллясь!

І вже знаєш, що не щипатиме, і вже знаєш, що не пустуватиме.

Охохохо! І які люди виходили! Один так на інженера пішов… Агрономи були… лікарі… Поприїздять, бувало, додому, і до мене приходять…