Ролан наливає коньяку, робить ковток, йому завжди подобалося вибирати слова, уникати зайвих розмов. Жанна любить повторювати по кілька разів кожну фразу, повертаючи її так і сяк. Нехай говорить, нехай повторює – він тим часом налаштує кілька розумних відповідей, щоб дати якийсь лад цьому хаосові.
Він робить глибокий вдих, уникає удару й випростується. Щось йому підказує, що зараз нубієць нападе інакше, спершу вдарить тризубцем, а потім кине сітку. "Зверни увагу, – пояснює дружині Лікас, – я бачив, як це робилося в Апта Юлія, завжди їх цим відволікають". Не захищений, ризикуючи попасти в тенета сітки, Марк кидається вперед і лише тоді підіймає догори щит, щоб оборонитися від блискучої ріки, вихлюпнутої з руки нубійця. Він розриває край сітки, але тризубець шугнув униз і кров пирскає з Маркового стегна, тоді як закороткий меч марно вдаряється об держално тризубця. "Я ж казав!" – кричить Лікас. Проконсул так і прикипів очима до пораненого стегна, до крові, що спливає на золочений наголінник. І майже з жалем думає, що Ірена охоче притулилася б до того стегна, шукаючи його тепла, стогнучи так, як вона вміє стогнати, коли він стискає її, щоб зробити їй боляче. Він оповість їй це ще сьогодні вночі. Цікаво буде вдивлятися в її обличчя, шукати вразливого місця на тій масці. Вона вдаватиме байдужість до кінця, так, як тепер вдає, що тільки з ввічливості цікавиться боєм, коли плебс аж виє, збуджений близькою розв'язкою. "Щастя зрадило його, – каже проконсул Ірені. – Я почуваю за собою вину, що витяг його на цю провінційну арену. Щось від нього залишилось у Римі, це видно". "А решта залишиться тут, разом із грішми, поставленими на нього", – сміється Лікас.
"Слухай, дай мені спокій, – каже Ролан, – це безглуздя балакати по телефону, коли можна побачитися сьогодні ввечері. Повторюю – Соня поспішила, я хотів запобігти цьому, зробити так, щоб ти уникла цього удару". Мурашка перестала диктувати свої цифри, і тепер слова Жанни чути дуже виразно. В її голосі не бринять сльози, це бентежить Ролана, що наготував чимало відповідей на лавину докорів. "Щоб я уникла цього удару? – каже Жанна. – Брешеш, ясна річ, ошукуєш мене знову". Ролан зітхає і вже мовчить, щоб не розтягти аж до позіхань цю нудну розмову. "Мені дуже шкода, але коли збираєшся розмовляти зі мною і далі так, то краще облиш це, – каже він і вперше в голосі його чути люб'язність. – Краще завтра вранці я зайду до тебе, врешті-решт ми ж цивілізовані люди". "Не приходь, – каже Жанна, і їй цікаво чути, як її слова змішуються з цифрами: – не-вісімсот-приходь-вісімдесят вісім-ніколи більше не приходь, Ролане". Драма, погроза самогубством, нуда, як з Марі Жозе, як із тими всіма, хто сприймає це трагічно. "Не дурій, – радить Ролан, – завтра зрозумієш це все, так буде краще для нас обох". Жанна замовкає, мурашка диктує круглі цифри: сто, чотириста, тисяча. "Добре, ну то до завтра", – каже Ролан, розглядаючи захоплено сукню Соні, що саме відчинила двері і спинилася з питально-іронічним виразом на обличчі.
"Уже подзвонила", – каже Соня, кладучи сумочку й журнал. "До завтра, Жанно", – повторює Ролан. Тиша в трубці напружується, як лук, коли її раптом розриває далека цифра – дев'ятсот чотири. "Досить уже тих дурних цифр!" – кричить Ролан на повен голос і, перш ніж покласти трубку, чує ще тріск на другому кінці лінії, ніби лук послав свою безневинну стрілу.
Паралізований, нездатний уже уникнути сітки, Марк випростується перед велетнем-нубійцем, короткий меч є ніби нерухомим продовженням витягнутої руки. Нубієць випускає сітку раз, другий, збирає її, шукаючи вигіднішої позиції, крутить нею ще, ніби для того, щоб публіка поверещала довше, заохочуючи, його забити суперника, і опускає тризубець, відхиляючись водночас убік, щоб дужче вдарити. Марк іде назустріч сітці, піднісши вгору щита, баштою падає на чорну масу, меч грузне в чомусь, що трохи вище реве оскаженіло. Пісок лізе йому в рот, в очі, сітка навіщось падає на рибу, що задихається.
Він байдуже приймає пестощі, не відчуваючи, що рука Жанни тремтить і чимдалі холоднішає. Пальці ковзають по його бокові, затримуючись у хвилинному корчі, кіт ображено нявкає, потім перевертається на спину й махає лапами, сподіваючись розсмішити Жанну, та ні, рука її й далі лежить біля нього нерухомо, тільки палець шукає його тепла, швидко перебігаючи по його спині, перш ніж знову спинитися між ним і трубкою з таблетками, що скотились аж сюди.
Поцілений в самий шлунок нубієць виє, падаючи назад, і в цю останню мить, коли біль вибухає як полум'я ненависті, всі сили, що покидають його тіло, зосереджуються в руці, яка вгороджує тризубець у спину ворога, розпластаного ницьма на землі. Він падає на Маркове тіло, конвульсивно повертається на бік; Марк поволі ворушить рукою, пришитий до землі, ніби велетенська блискуча комаха.
"Це рідкість, – каже проконсул Ірені, – щоб гладіатори такого класу повбивали один одного. Можемо себе поздоровити, що були свідками такого рідкісного видовища. Сьогодні увечері опишу це моєму братові, хай розважиться в нуді свого шлюбу".
Ірена бачить, як ворушиться рука Марка, повільно й марно, ніби хоче вирвати тризубець із поперека. Вона уявила проконсула голим на піску з тим самим тризубцем, вгородженим у його тіло аж по держално. Але проконсул не водив би рукою в тому останньому повному гідності жестові. Він верещав би, дриґаючи ногами, як заєць, просив би ласки в обуреної публіки. Приймаючи руку, яку подає чоловік, щоб помогти їй підвестися, ще раз киває головою своїй думці. Маркова рука завмерла. Єдине, що можна зробити, це, усміхаючись, зберегти власний розум.
Кіт, незадоволений з нерухомості Жанни, знову вивертається на спину, очікуючи пестощів, тоді, ніби йому заважає той палець, що торкається його боку, нявкає ображено і йде геть.
"Вибач, що прийшла в таку пору, – каже Соня. – Я побачила твій автомобіль перед ворітьми і не втрималася. Вона дзвонила тобі, правда?" – Ролан шукає цигарку. – "Ти недобре вчинила, – каже він. – Вже так повелося, що такі обов'язки виконують чоловіки, зрештою, я знався понад два роки з Жанною, вона порядна дівчина". – "Але ж яка то втіха була, – каже Соня, наливаючи собі коньяку. – Не могла я їй пробачити тієї наївності, ніщо мене так не дратувало, як це. Коли я тобі скажу, що на початку вона навіть сміялась, думаючи, що я жартую…" Ролан дивиться на телефон і думає про мурашку. Зараз Жанна задзвонить удруге, буде незручно, бо Соня вмостилася поруч і гладить йому волосся, переглядаючи літературний тижневик так, ніби шукає в ньому малюнків. "Недобре вчинила", – повторює Ролан. "Що прийшла в таку пору?" – сміється Соня, поступаючись рукам, що бездумно шукають застібки.