Він вийшов з чорного ходу. Вартовий на дверях перевірив документи і пропустив його.
Гарольд Куїмбі завідував сектором скарг на балтиморській підстанції Мультіваку. Цей відділ цивільної служби Куїмбі вважав найважливішим. Частково він був, мабуть, правий; певною мірою, коли Куїмбі розмірковував на цю тему, майже ніхто не міг залишитися байдужим.
По-перше, як сказав би Куїмбі, Мультівак, по суті, вторгається в приватне життя людей. Доводиться визнати, що за останні п'ятдесят років думки й прагнення людини більше не належать їй самій, в душі у неї немає таких тайників, в яких можна було б щось приховати. Але людству потрібне щось замість втраченого. Звичайно, ми живемо в умовах матеріального статку, спокою та безпеки, але все ж таки ці блага — щось знеособлене. Кожен чоловік, кожна жінка потребують якоїсь особистої винагороди за те, що вони довірили Мультіваку свої таємниці. І всі отримують цю винагороду. Адже кожен має доступ до Мультіваку, якому можна вільно довірити всі особисті проблеми та поставити запитання, без усілякого контролю й перепон, і буквально за декілька хвилин одержати відповідь.
У будь-який потрібний момент до цієї системи запитань-відповідей залучалися п'ять мільйонів ланцюгів з квадрильйона ланцюгів Мультіваку. Можливо, відповіді й не завжди бували абсолютно вірні, але вони були найкращими з можливих, і кожен з тих, хто запитував, знав, що це — найліпша з можливих відповідей, і цілком на неї покладався. А це було головним.
Відстоявши в черзі, що поволі рухалася вперед (на обличчі кожного чоловіка й кожної жінки відображалася надія, змішана зі страхом, або з хвилюванням, або навіть із болем, але завжди, по мірі наближення до Мультіваку, надія брала гору), Бен нарешті підійшов до Куїмбі.
Не здіймаючи очей, Куїмбі взяв протягнутий йому заповнений бланк і сказав:
— Кабіна 5-б.
Тоді Бен спитав:
— А як ставити запитання, сер?
Куїмбі з деяким здивуванням здійняв голову.
Підлітки, як правило, не користувалися службою Мультіваку. Він добродушно мовив:
— Доводилося колись це робити, синку?
— Ні, сер.
Куїмбі вказав на модель, яка стояла на його столі.
— Там буде отака штука. Бачиш, як вона працює? В точності, як друкарська машинка. Нічого не пиши від руки, користуйся клавішами. А зараз йди до кабіни 5-б. Якщо знадобиться допомога, просто натисни червону кнопку – хто-небудь прийде. Праворуч, синку, по цьому проходу.
Він стежив за хлопчиком, допоки той не зник, потім посміхнувся. Ще не було випадку, щоб кого-небудь не допустили до Мультіваку. Звісно, завжди знаходяться людиська, які ставлять нескромні запитання про життя своїх сусідів або про різних відомих осіб. Хлопчаки з коледжів намагаються перехитрити викладачів або вважають вельми дотепним приголомшити Мультівак, поставивши перед ним парадокс Рассела про безліч всіх множин, що не містять самих себе в якості свого елементу.
Але Мултівак може впоратися з усім цим сам. Допомога йому не потрібна. Крім того, усі запитання й відповіді реєструються та додаються до сукупності відомостей про кожного окремого індивідуума. Будь-яке, навіть найвульгарніше або найзухваліше запитання, оскільки воно відображує індивідуальність того, хто запитує, має зиск, допомагаючи Мультіваку пізнавати людство.
Підійшла черга немолодої жінки, виснаженої, кістлявої, з переляканим виразом в очах, і Куїмбі зайнявся нею.
Алі Отман вимірював кроками свій кабінет, з якимсь відчаєм вчавлюючи каблуки в килим.
— Вірогідність все ще зростає. Вже двадцять два і чотири десятих відсотки! Прокляття! Джозеф Меннерс арештований та ізольований, а вірогідність все підвищується!
Він обливався потом.
Лімі відвернувся від відеофону.
— Визнання й досі не отримане. Зараз Меннерс проходить психічний огляд, але ніяких ознак злочину немає. Схоже, що він каже правду.
— Тобто, Мультівак збожеволів? – обурився Отман.
Задзвонив інший апарат. Отман зрадів передиху. На екрані з‘явилось обличчя агента Відділу контролю та управління.
— Сер, чи будуть якісь нові розпорядження стосовно Меннерсів? Чи їм можна, як і раніше, приходити й уходити?
— Що означає "як і раніше"?
— В первинних інструкціях йшлося лише про домашній арешт Джозефа Меннерса. Решта членів родини не згадувалася, сер.
— Ну, то й розповсюдьте наказ і на них до отримання інших інструкцій.
— Тут є деяке ускладнення, сер. Мати й старший син вимагають відомостей про молодшого сина. Він зник, і вони стверджують, що його заарештували. Вони хочуть йти до Головного управління наводити довідки.
Отман спохмурнів і вимовив майже пошепки:
— Молодший син? Скільки йому?
— Шістнадцять, сер.
— Шістнадцять, і він зник. Де він, не відомо?
— Йому дозволили покинути будинок, сер, оскільки не було наказу затримати його.
— Чекайте біля апарату.
Отман, не роз'єднуючи зв'язку, вимкнув екран. Зненацька він обома руками схопився за голову й застогнав:
— Ідіот! Який ідіот!
Лімі сторопів.
— Якого дідька!?
— У заарештованого є шістнадцятирічний син, — вичавив з себе Отман. — А це означає, що син, як неповнолітній, ще не зареєстрований Мультіваком окремо, а лише разом з батьком, в батьківських документах. — Він з люттю зиркнув на Лімі. — Кожній людині відомо, що до вісімнадцяти років підлітки самі не заповнюють анкети для Мультівака, це роблять за них батьки. Хіба я про це не знаю? Хіба ви не знаєте?
— Ви хочете сказати, що Мультівак мав на увазі не Джо Меннерса?
— Мультівак мав на увазі молодшого сина, а зараз хлопчисько зникло. Навколо будинку мур з наших агентів, а він спокійнісінько виходить з дому й відправляється самі знаєте у якій справі.
Він рвучко обернувся до відеофону, до якого все ще був підключений агент Відділу контролю та управління. Хвилинний передих дозволив Отману взяти себе в руки й набути впевненого, незворушного вигляду. Ні до чого було закочувати істерику на очах у агента, хоча Отману, може, й корисно було б дати вихід бурі, що нуртувала всередині його. Він сказав:
— Встановите, де знаходиться молодший син. Пошліть всіх ваших людей. Якщо виникне потреба, залучить всіх мешканців округу. Я дам відповідні вказівки. Ви зобов'язані, що б там не сталося, відшукати хлопчика.