В результаті рідкістю стали навіть злочинні наміри. По мірі того, як злочини замишлялися все рідше, а місткість пам'яті Мультівака ставала все більшою, до списку передбачуваних злочинів приєднувалися все дрібніші провини, число яких, в свою чергу, теж зменшувалося.
І ось нещодавно Галлімен наказав з'ясувати, чи здатний Мультівак зайнятися ще й проблемою передбачення захворювань, і з'ясувати, природно, мав це сам Мультівак. Тоді увагу лікарів можна було б привернути до тих пацієнтів, яким наступного року загрожувала небезпека захворіти діабетом, раком або туберкульозом.
Береженого, як відомо...
Звіт був дуже сприятливим.
Нарешті отримали список можливих злочинів на цей день – знову ж таки жодного вбивства першої категорії!
В піднесеному настрої Галлімен викликав Алі Отмана.
— Отмане, яким є середнє число злочинів в щоденному списку за минулий тиждень, якщо порівняти його з першим тижнем мого головування?
Виявилось, що середнє число знизилося на вісім відсотків. Галлімен відчув себе на сьомому небі. Від нього це, щоправда, не залежить, але ж виборці цього не знають. Він благословляв долю за те, що йому пощастило зайняти посаду у вдалу епоху, в самий розквіт діяльності Мультівака, коли навіть від хвороб можна сховатися під захистом його всеосяжного досвіду.
Галлімен зробить на цьому кар'єру.
Отман знизав плечима.
— Як бачите, він щасливий.
— Коли ж ми йому все викладемо? – запитав Лімі. — Ми встановили спостереження за Меннерсом — і вірогідність зросла, а домашній арешт дав новий стрибок.
— Що, я сам не знаю? — роздратовано відповів Отман. — Мені не відомо тільки одне: чому таке відбувається.
— Можливо, як ви й припускали, справа в спільниках? Меннерс попався, ось інші й розуміють, що треба завдати удару або відразу, або ніколи.
— Якраз навпаки. Через те, що один у нас в руках, інші мають розбігтися хто куди. До речі, чому Мультівак нікого не назвав?
Лімі знизав плечима.
— Отже, що скажемо Галлімену?
— Почекаємо ще трохи. Вірогідність поки що — сімнадцять і три десятих відсотки. Спочатку спробуємо вжити рішучіших заходів.
Елізабет Меннерс сказала молодшому сину:
— Йди до себе, Бене.
— Але що трапилося, ма? — голосом, що зривався, запитав Бен, вбитий тим, що цей чудовий день завершився такими неймовірними подіями.
— Прошу тебе!
Він неохоче вийшов з кімнати, топаючи ногами, здійнявся по сходах, потім безшумно спустився назад.
А Майкл Меннерс, старший син, новоспечений дорослий чоловік і надія родини, повторив таким самим тоном, що й брат:
— Що трапилося?
Джо Меннерс відповів йому:
— Бог свідок, сину мій, не знаю. Я не зробив нічого поганого.
— Ясна річ, не зробив. — Майкл в подиві зиркнув на свого немічного покірливого батька. — Вони, напевно, з'явилися сюди через те, що ти щось замислив.
— Нічого я не замислював.
Тут втрутилась обурена місіс Меннерс:
— Про що йому треба було думати, щоб заварилося отаке? — Вона повела рукою, вказуючи на ланцюг охоронців навколо будинку. — Коли я була маленькою, пам'ятаю, батько моєї подруги служив у банку. Одного разу йому зателефонували й наказали не чіпати грошей. Він так і зробив. Грошей було п'ятдесят тисяч доларів. Він зовсім не брав їх. Тільки подумував, чи не взяти. В ті часи все робилося не так тихо, як тепер. Історія вийшла назовні, і я теж почула про неї.
— Але я хочу сказати ось що, — продовжувала вона, заламуючи руки, — тоді йшлося про п'ятдесят тисяч. П'ятдесят тисяч доларів... І тим не менш вони всього лише зателефонували тій людині. Один телефонний дзвінок — і все. Що ж таке міг замислити ваш батько, ради чого варто було присилати більше десятка охоронців та ізолювати наш будинок від усього світу?
В очах Джо Меннерса застиг біль. Він вимовив:
— Присягаюся вам, у мене й в думках не було аж ніякого злочину, навіть самого незначного.
Майкл, виповнений усвідомлення своєї новопридбаної мудрості повнолітнього, сказав:
— Може тут щось підсвідоме, тато? Напевно, ти зачаїв злість проти свого начальника.
— І через те хочу його вбити? Ні!
— А вони не кажуть в чому річ, тато?
— Ні, не кажуть, — знову втрутилася мати. — Ми питали. Я сказала, що однією своєю присутністю вони ганьблять нас в очах суспільства. Вони принаймні могли б сказати, в чому річ, аби ми спромоглися захищатися, пояснювати.
— А вони не кажуть?
— Не кажуть.
Майкл стояв, широко розставивши ноги, засунувши руки глибоко в кишені. Він стурбовано мовив:
— Слухай-но, ма, Мультівак ніколи не помиляється.
Батько безпорадно упустив руку на підлокітник дивана.
— Кажу тобі, я не думаю ані про які злочини.
Двері без стукоту відчинилися й до кімнати енергійним, впевненим кроком увійшла людина у формі. Обличчя її було холодне та офіційне.
— Ви Джозеф Меннерс?
Джо Меннерс піднявся.
— Так. Чого ви ще від мене хочете?
— Джозефе Меннерс, за розпорядженням уряду ви арештовані. — І він показав посвідчення офіцера Відділу контролю та управління. — Я змушений просити вас відправитися зі мною.
— Але чому? Що я зробив!?
— Я не уповноважений обговорювати це питання.
— Припустимо навіть, що я замислив злочин, але ж не можна заарештувати за одну лише думку про нього. Для цього я повинен дійсно скоїти злочин. Інакше заарештувати не можна. Це суперечить закону.
Але агент залишався глухим до всіх доводів.
— Вам доведеться відправитися зі мною.
Місіс Меннерс зойкнула і, впавши на диван, істерично заплакала.
У Джозефа Меннерса не вистачило сміливості чинити прямого опору агенту — це означало б порушити закони, до яких його привчали все життя. Але все ж таки він став упиратися, й офіцеру довелося, вдавшись до сили, тягнути його за собою. Голос Меннерса був чутний навіть за дверима.
— Скажіть мені, в чому річ? Тільки скажіть. Якби я знав... Це вбивство? Скажіть, припускають, що я замишляю вбивство?
Двері зачинилися. Сполотнілий Майкл Меннерс зовсім по-дитячому розгублено подивився спершу на двері, а потім на матір, що плакала.
Бен Меннерс, що стояв за дверима, зненацька відчув себе главою сім'ї й рішуче стиснув губи, твердо знаючи, як йому поводитись.
Якщо Мультівак віднімав, то він міг і давати. Лише сьогодні Бен був присутнім на урочистостях. Він чув, як отой чоловік, Рендолф Хоч, оповідав про Мультівак і про те, що той може робити. Він віддає накази уряду і в той же час не ігнорує простих людей та виручає їх, коли вони звертаються до нього за допомогою. Будь-хто може просити допомоги в Мультівака, а будь-хто — це означає і Бен. Ані матері, ані Майклу не втримати його. У нього є небагато грошей з тих, що були йому дані на сьогоднішнє свято. Якщо пізніше вони згадають про нього й хвилюватимуться, — що ж, нічого не поробиш. Зараз для нього на першому місці батько.