Корольовий трубач приїхав до валу і закричав, щоб козаки оддали Полякам містечко. Козаки крикнули, що Солтикова Дівка залежить не од короля а од царя. Трубач од'їхав і знов приїхав вдруге. Козаки почали на його стріляти. Тоді король звелів Полякам наступати на містечко. Було вже над вечером. Загриміли гармати. Дим піднявся хмарами, аж на дворі стемніло. Кулі полетіли в містечко. Поляки полізли на вали. Козаки так почастували їх шаблями, що Поляки одступились од валів. Козаки вискочили з-за валів і почали бити Поляків. На дворі почало смеркатись. Поляки покотили поперед себе застави з колодок, щоб заслонити себе од козацьких куль, але козаки знов одкинули Поляків. Вже настала ніч, а битва тяглася. В той час, як козаки бились на валах, польські військові слуги пішли шукати на річці броду і натрапили на затоплені пороми. Слуги перекопали греблю. Вода шубовснула в прокіп і пороми виринули з води. Поляки скочили на пороми, і підпливли під самий замок і почали рубати частокіл. В замкові були самі молодиці та діти, котрих сховали там козаки. Прислуги дали знати в польський стан. Польські жовніри напали на замок, прикотили тарани і проломили таранами стіни. Козаки почули, покинули вали і побігли в замок спасати жінок та дітей, але опізнились.
— Згода! просимо милости! — закричали козаки.
Поляки обіцяли помилувати їх, як вони здадуться їм. Козаки одчинили ворота: "Нема вам милости!" закричали Поляки, вскочивши у ворота темної ночі, і почали рубати в пень козаків, жінок і дітей.
Один польський капітан хотів спинити одубілих Поляків, але його скалічили. Десять тисяч народа вирізали польські жовніри. Трубач упав з простреляним горлом.
Після такого кривавого діла король рушив на Сосницю: В Сосниці не було полковника; війська було небагато, і козаки самохіть оддали город королеві. З Сосниці король пішов на містечко Нові Млини. В Нових Млинах зовсім не було війська: воно й не оборонялось. Поляки перейшли через його і за містечком розп'яли шатра і розіклали багаття. Один польський воєвода Пражмовський віз з собою багато грошей, дорогої посуди од королівського стола і всякі папері. Він став на ніч в місточку. Про се довідався конотопський сотник Нужний і з своїми козаками несподівано вскочив в містечко. Пражмовський ледве встиг вискочити і втекти, а всі гроші, дорога королівська посуда, папері, навіть військова срібна чорнильниця, все попалось в козацькі руки.
Король хотів іти на Батурин, де стояв Бруховецький з головним козацьким військом, але королівські посланці довідались, що в Батурині велика твердиня і багато війська. Король покинув Батурин і рушив на Путивль. Тут Поляки довідались, що туди прийшло свіже московське військо, і король повернув до Глухова.
Глухів був крайній український город, недалеко од границі московського царства. Взявши Глухів, король міг набігти на московське царство. Він звелів взяти Глухів. Ставши станом за кілька верстов од Глухова, король звелів Чернецькому з пішим військом та з гарматами йти на приступ.
Кругом Глухова йшли два вали і два рови. Козаки поправили вал і були готові битись на смерть. В городі були козаки глухівської сотні під рукою Дворецького і генерального судді Животовського, було трохи московського війська. В город збіглося багато людей з околиці, щоб сховатись од Поляків. Чернецький підступив під город. Поляки з трьох боків вдарили на Глухів. Проти самих воріт вони насипали шанець, поставили на його гармати і почали кидати в город кулі. Піше військо з двох боків полізло на вали. Козаки одбились од Поляків, вискочили за вали і прогнали їх. Тоді король звелів підкопатись під город. Поляки почали підкопуватись під землею двома рукавами: один рукав вели під одну браму, а другий під другу браму. Вони хотіли накласти в ті рукави пороху й зірвати брами та вали і через зірване місце кинутись в город. Як рукави були вже готові, Поляки вкотили туди кільки десятків бочок пороху. В одному рукаві запалили порох. Зірвали одну браму і частку вала. В проломане місце на валу кинулась польська піхота. Поляки лізли на вал, втикали там польські знамена, рубали частокіл, але козаки скидали їх з вала в рів. Поляки летіли сторч. Козаки стріляли на них зверху з рушниць. Ті що повтікали, розказували, що вони через частокіл бачили другий такий самий вал, котрий було трудно взяти, так як і перший. Тисяча Поляків була вбита на валах, і вони мусили одступитись.
В другому рукаві під землею не запалився порох, а ті козаки, що стояли коло валу і були напоготові кинутись в проломане порохом місце, стояли, кричали та стріляли на вітер: навпісля виявилось, що ті Тетерині козаки змовились з глухівськими козаками, щоб не дати полякам влізти в город.
Приступ на город не вдався. Настала ніч. Вдарили страшні морози. Полякам приходилось круто од холоду й голоду. Кватир не було, не ставало й хліба. Прийшла звістка, що Бруховецький з своїми козаками та з Москалями наступає з Батурина і хоче вдарити на Поляків збоку. Королеві прийшлось кидати Глухів і йти на Бруховецького. Поляки день і ніч держали запряжених коней і Бруховецький з московським воєводою Ромодановським стрілися з Поляками. Закипіла битва. Поляки не встояли і повернули на Новгород-Сіверський. Ромодановський пустився за ними і догнав в Пирогівці на перевозі через Десну. Лід почав розтавати і став уже крихкий. Поляки насилу встигли перескочити через Десну і король пішов в Новгород-Сіверський. В Новгороді-Сіверському не пустили Поляків. Тоді король одділив собі частку війська і пішов у Литву, а Чернецькому та Собєскому звелів вести другу половину війська назад за Дніпро, в Тетерину гетьманщину, де вже почалося повстання проти Поляків та Тетері.
В той час Поляки дізнались, що під Глуховом Тетерин козацький полковник Богун зрадив Поляків і переказував Глухівцям все, що задумували на війні Поляки. Поляки дізнались, що Богун змовився з Бруховецьким і з Москалями напасти на короля саме тоді, як він мав перевозити військо через Десну. Поляки присудили Богуна на смерть і розстріляли його. В той час як Богун задумав зрадити Поляків під Глуховом і передатись московському цареві та Бруховецькому, в той час в Глухові Бруховецького козаки хотіли зрадити царя і передатись королеві. Вони посадили московського воєводу Лопухіна в тюрму і засипали землею живими тридцять Москалів. Глухівський протопоп Шматковський на силу вговорив козаків зістатись вірними цареві і не зачіпати московського війська. Нещасні козаки зовсім були збиті з пантелику царем, королем та двома гетьманами, котрі шарпали кожний до себе нещасну Україну.