В той час вертався на Україну архієрей Методій, лютий ворог Бруховецького. Методія кликали в Москву на суд, що тоді нарядили над московським патріархом Никоном і він пробував в Москві більше пів року. Бруховецький боявся Методія, як московського приятеля, боявся, що він буде про все писати в Москву і викаже заміри Бруховецького. Але Методій вертався з Москви вже московським ворогом. В Москві прийняли Методія вже не так щиро, як попереду. Методій хотів стати київським митрополитом, йому сього не дали. Раз він попросив собі в царя соболів, і соболів йому не дали, а виряджаючи в дорогу, наказали, щоб вів покорився гетьманові, не лаявся з ним.
Саме тоді, як Методій їхав з Москви просто в Гадяч, тодішню столицю Бруховецького, Бруховецький послав посланців до печерського архімандрита Ґізеля, котрий тоді проживав в Смілі, в маєтності Печерського монастиря. Посланці кликали Ґізеля в Гадяч до гетьмана. Ґізель злякався; він був не в ладу з гетьманом, одначе хоч-не-хоч мусів їхати. "Чого на мене сердитесь і в Печерській обителі за мене Богу не молитесь?" спитав в архімандрита гетьман. "Ми не бажаємо тобі ніякого лиха, сказав архімандрит, але бачимо твою неласку до нас: твої Козаки граблять монастирські маєтності, беруть коні, товар, хліб, обижають нас і людей". "Я сього більше не дозволю Козакам, сказав гетьман: я чув, що до нас їде Методій. До сього часу було в нас тихо, а як приїде, то начнеться лихо. Поговори з ним отче, щоб він зо мною помирився".
Надаремно гетьман боявся! Методій сам прийшов до його миритись. Методій розказав, як його погано витали в Москві, не хвалив московських архієреїв, московських норовів, розказав, що він сподівається од Москви для України багато лиха, що московський воєвода, Ордин-Нащокін веде на Україну велике московське військо, хоче силою забрати всі українські городи. Гетьман і Методій знов стали приятелями по давньому. Методій видав свою дочку за гетьманового небожа. Вернувшись з Гадяча у свій рідний Ніжин, Методій перед усіма кляв Москву, лаяв тамошніх архієреїв та воєвод і писав Бруховецькому, щоб він стерігся, щоб його не потягли за шию в Москву.
В той час Дорошенко через митрополита Тукальского переговорювався з Бруховецьким. Тукальский писав до його листи, що Дорошенко оддасть йому гетьманську булаву і як тільки він встане на Москву і вижене Москалів з України, то забере під свою руку, всю Україну.
Тоді Бруховецький скликав своїх полковників в Гадяч на потайну раду, і почав міркувати, яким би способом витурлити Москву з України. Полковники слухали, але не дуже поняли віри. Бруховецький зараз примітив теє, заприсягнувся і поцілував хрест. Полковники й собі заприсяглись перед ним і поцілували хрест.
Швидко після того була друга рада, по другий бік Дніпра, в Чигирині, в другого гетьмана. На ту раду зібрались: гетьман Дорошенко, митрополит Тукальский, чернець, Юрій Хмельницький, Дорошенкові полковники і вся старшина, татарські посли з Криму, чернець, присланий од Методія і посланець од Бруховецького.
На сій раді Дорошенко постановив, щоб, Українці на обох боках Дніпра жили в мирі та в згоді, щоб вся Україна привернулась до турецького султана і платила йому податок, як платить волоський князь. Турки й татари будуть обороняти Україну і ходити на Польщу й Москву. Юрій Хмельницький сказав: я викопаю ввесь батьківський скарб, дам плату татарам, аби тільки не бути під рукою московського царя та польського короля. На тій раді постановили побити по всій Україні царських воєвод та московське військо. На тій раді були посли і з Запорожжя. Вони присягли за Січ, що зостануться під рукою гетьмана Дорошенка. Татари вже стояли за Чорним лісом. Дорошенко був уже готовий пустити всіх на Польщу й на Москву. В місяці лютому, 1668 року, в Гадячі, московський воєвода Огарьов і московські полковники прийшли до Бруховецького вдарити чолом. Бруховецький був дома, але не вийшов до їх. Слуги сказали воєводі, що гетьман в церкві. Воєвода послав до церкви подивитись, чи є там гетьман, гетьмана в церкві не було. Огарьов пішов до церкви, а полковники пішли до дому. Після того, на половині служби божої, Бруховецький послав за московським полковником, Німцем Йоганом Гульцом і сказав йому, що прийшли з Січи Запорожці і намагаються, щоб московське військо виходило з України, так, ви московські полковники, виходьте собі з наших городів. Бруховецький покликав воєводу Огарьова і сказав йому: "Геть виходьте з наших городів! а як не вийдете, то козаки вас поб'ють".Огарьов забрав своїх двісті Москалів і пішов до воріт. Ворота були заперті і коло воріт стояли козаки. Козаки випустили Гульца з старшиною, а воєводу й Москалів не пустили. Іван Бугай кинувся на Огарьова, козаки на Москалів. Воєвода вискочив за город, але козаки догнали його, догнали й Гульца, половину Москалів побили, половину забрали в полон. Огарьова поранили в голову і поклали в хаті у протопопа на ліки.
Бруховецький розіслав грамоти по Україні, щоб козаки вигонили воєвод та Москалів. В тих грамотах Бруховецький жалувався на царя, що він роздер Україну на дві половини, оддав половину Полякам ще й наслав обдирачів збірати з Українців податки в московський скарб. Таку саму грамоту Бруховецький послав на Дін, щоб підняти на царя доньских козаків. В сій грамоті він жалувався на воєвод і звав їх московськими цариками.
Козаки скрізь піднялись на московське військо. Чернігівський полковник Іван Самійлович з козаками та міщанами напав на воєводу Андрія Толстого. Толстой запалив город і почав одбиватись. Козаки забрали воєвод у всіх городах, декотрих повбивали, декотрих забрали в полон і побили й порозганяли Москалів.
Весною царські воєводи Щербатий та Лихарьов виступили з Москви на Бруховецького і розбили козаків під Почепом, а літом знов розбили під Новгородом Сіверським, попалили й спустошили українські села на двадцять верстов кругом по всій дорозі. Воєвода Ромодановський обліг з москалями городи Котельву та Опошню.
Бруховецький тим часом накликав до себе Запорожців і дав їм волю. Запорожці зневажали старшину і виробляли що тільки хотіли. Бруховецького полковники послали до Дорошенка і накликали його на Бруховецького. Дорошенко і митрополит Тукальский послали до Бруховецького, щоб він привіз до Дорошенка гетьманську булаву, покорився йому, собі взяв би тільки маєтності в Гадячі до живоття. Бруховецький скипів. Він звелів хапати Дорошенкових козаків, а сам наслав посланців в Цареград, піддатись під його руку, як піддався й Дорошенко. Бруховецького посли: полковник Грицько Гамалія, писар Лавріненко та обозний Безпалий прибули в Адріянополь, де тоді проживав султан Магомет. Вони просили султана прийняти гетьманщину Бруховецького під своє підданство, тільки щоб султан обороняв Козаків од Поляків та Москалів. Султан згодився. В Гадяч приїхав татарин Челібей приймати присягу на підданство султанові. Бруховецький дав татарам сім тисяч червінців, а Челібеєві подарував карету з кіньми, килимами, ще й дві дівки. Бруховецький виступив з козаками і татарами проти московського війська під Диканьку. Але тут прийшла чутка, що на його йде Дорошенко. До Бруховецького прийшли десять Дорошенкових сотників, щоб він оддав гетьманську булаву, знамено і буньчук. Бруховецький велів забити сотників в заліза і одіслати в Гадяч. Другого дня появились Дорошенкові полки. Як тільки козаки Дорошенка й Бруховецького зійшлися до купи, то всі разом закричали: "ми за гетьманство не будемо битись! Бруховецький ніякого добра нам не зробив і тільки розпочав війну". Козаки кинулись грабити Бруховецького вози.