Микола (кидає сокиру). Та... та... невже воно нічого?
Жандарм. (слабше). Дай руку! (Простягає йому закровавлену руку. Микола дає свою.) Спасибі тобі! Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів і сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася.
Анна. Михаиле, серце моє, скажи, що тобі? Де в тебе рана?
Жандарм . Кажу тобі, що мені зовсім добре. Навіть і ліків не треба! А ось і свідки! Ну, слава богу! Слава богу!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Ті самі, війт, Бабич, Настя, селяни.
Війт. Ген! А тут що такого? Хто тут галасує?
Настя. Ой лишенько! Шандар забитий.
Війт. Невже неживий? Миколо, Анпо! Що се таке? Говоріть, чого стоїте як остовпілі?
Жандарм (слабо). Пане війте! Дайте їм спокій! Вони не винні! Я... я сам...
Війт. А тобі що таке сталося? Пощо на себе руки наложив?
Жандарм . Так було треба. То моя річ... Анно! Миколо... бувайте здорові... і простіть. (Умирає.)
Анна (кидається до трупа). Михаиле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на світі зачну?
Микола. Анно, вспокійся, хіба ти не маєш для кого жити?
Заслона спадає