— Ходи здоровий.
— А то б поміг по-сусідськи, га?
Старий Хома Ясенюк мовчав, перепинаючи кощавою постаттю вхід до хліва. Тракторист знову губи курячим гузенцем, свиснув і подався геть із подвір'я. Рушницю тримав, як люшню, яку, здається, кожної хвилі міг пожбурити в кущі.
Хома Ясенюк узяв кропив'яний мішечок і подибав у поле наскубти листячка лободи й щириці. Вибирав соковитіше, ніжніше, не пожовкле від сонця. А також нарвав в'юнкої березки у віночках білого цвіту. На своєму городі навідламував бурякової гички. Взявши ножа, дрібненько порізав лободу, щирицю, березку й гичку, засипав до корита, а вже в кориті перетрусив товчею. Подумавши, добавив кукурудзяного борошна, далі приніс із погреба гладущичок кислого молока, щедро полив, перемішав товкачем. Із корита сотався запаморочливий дух, уже можна було б іти до хліва, проте Хома чомусь не квапився. Він повештався тудисюди по хатині, начебто мав якесь діло, хоч насправді ніякого діла не мав. Може, його стримувало дивне відчуття провини?.. Авжеж, несподіване відчуття провини перед Хіврею, бо ж таки сьогодні завинив перед нею, таки завинив. Бодай у тому, що сусіда-тракторист зайшов із рушницею на подвір'я... Бодай у тому, що Назарові закралась думка, начебто він, Хома Ясенюк, пристане на оте пасталакання.
Вештався по хаті, наближався до корита в сінях і, зрештою, не годен більше боротися сам із собою, взяв корито і, тримаючи поперед себе, поніс із сіней надвір, до хліва. Хівря, либонь, ще здалеку почула старечу ходу, ще здалеку, мабуть, виявила запах корму, бо почулось її голодне рохкання, нетерплячіше, вимогливіше, почулось, як її драбинчаста туша вертиться й гримить по сажі. І, чуючи те кувікання, те порохкування, Хома моторно переступив поріг хліва, поставив корито перед льохою і, дивлячись, як вона миттю тицьнулась рилом у корм, як нерозбірливо, жадібно їсть, знову відчув приступ дивної провини.
— Бач, як зголодніла,— прошепотів.
Льоха підкинула коритом так, що частина корму висипалась, і Хома переліз у саж, пригорщами зібрав усе до корита.
— Зголодніла, їж,— приказував.
І не міг одірвати погляду од льохи, й шукав-потай слова, якими розкаже про останню пригоду з сусідою, і про сільські новини, й про події світові.
— Їж, Хівре, їж...