— Герб — зто символ... знак... ну... фигура такая... означающая... — плутаючись, повів довге пояснення поважний педагог, але дітвора ніяк не второпала мудрих слів.
Аж упрів сердега, а діти все баранами дивляться.
Пустився на приклади.
— Ну вот, видел ли кто-нибудь монету? Рубль, полтинник, пятак?
— Видели! — зраділи діти.
— А что на нем изображено?
— Написано! Напечатано! Вирізано словами й цифрами!
— Так, так! А на обороте?
— Хтозна,— квітка якась? — озвалася дівчинка.
— Орел! Орел! — визвалися хлопці (бо вміли в орлянку грати).
— Так, орел! А что же оно такое?
— Орел — птиця, толькі тут неправдешний, бо з двома головами.— Того не биваєт. — Ну-ну — не бывает! Двуглавый орел — зто герб византийский, а из Византии он перешел к России. А всмотритесь — что у него в середке?
— Кишки! — прохопився якийсь дурник і зараз же засоромивсь. Якесь бистрооке поспішило на підмогу.
— А там верхівець, а під конякою гадина!
— Ну, вот-вот! Верховец на коне — зто святой Георгий! А под конем гадина, змей — вот зто и єсть русский герб! Повторите!
— Герб російський — орел, у серці його верхівець, кінь і гадина-змія!
— А-а, боже мой! Олухи! Дураки!
І оп'ять довге нудне проказування, що таке є герб.
Але якийсь хлопець обісмілився й підняв руку. Інспектор не дививсь. Другі вже потихеньку підказали:
— Іван Кравченко хочеть сказать!
— Ну-ну, что ты?
— Ваше... ваше... скоблагородіє! Я знаю, я імєю герб!
І він витяг посріблений значок союзу РН*.
У Олени Петрівни здригнули брови. Але хлопець вже радісно простягав значок інспекторові.
— Вот-вот-вот! Где ты взял?
— А мінє Костя Полєвода дал: у їх аж три вдома єсть!
Але інспектор не слухав далі, а задоволено провадив лекцію про герби усякі: і імперські, і губернські, і повітові, поясняв, малював на дошці.
Сонце вже обійшло школу й заглядало золотим скісним променем у другі вікна.
Дітвора аж мліла од утоми та голоду. Олена Петрівна, що безнадійно слухала тую лекцію, непомітно вийшла розпорядитись в учительську і звідти, хоч приглушений, вчувся брязкіт посуду, дзеленькання пляшок та чарок.
Насилу вгамувався інспектор: вуха мимохіть дали вістку голодному шлункові, що в учительській куди цікавіша буде розмова. Він витяг із кишені годинник, а Олена Петрівна вже була на порозі й, привітно всміхаючись, запрохувала гостя.
А й радісно ж, хоч і захлялими голосами, співали хлопці молитву, а вже на прощальне вітання інспектора ревнули хто ввіщо: і "прощайте", і "щасливо оставаться", і "час добрий".
Треба було б повчити ще, але мимохіть тягло до страви. Батюшка, учительша й спехторь сиділи за обідом. Батюшчині медові розмови, блискучі веселі очі та брови гарної удови, а ще більш чарочка та закусочка потроху вкоськали розлюченого пана.
І вже не був таким різучим його голос, коли він доводив учительші, що повинна вона дбати найбільш за те, щоб у дітях розвинути патріотичний дух.
Хитра вдовиця вже помітила, що одлигло, і їй захтілося покепкувати трохи.
І ось, коли вже збирався од'їжджати інспектор і круг брички стояли батюшка, учителі і учительки з інших шкіл, що прийшли попрощатись, а разом і дізнатись, яке враження повезе інспектор і чого їм сподіватись, — коли він вже хтів розпочати свою прощальну орацію — Олена Петрівна, смиренно спустивши очі, підвела начеб резюме усіх його заміток, що робив у школі, і попрохала, щоб допоміг їй постановити краще науку патріотичну, надіславши наглядних пособій.
— Як то? — здивувавс вже й сам.
— А так: изучать гербн по мелкой монете или по рисунку неудобно: красок там нет, а нужно бы эти гербы сделать покрупнее, из жести, что ли, и образцы флагов и знамен тоже. Не мешало бы и модели орденов, все в увеличенном виде, — о, тогда я ручаюсь за свою школу. Теперь же при всем старании, сознаюсь, не могу ничего!
— Да-да-да! Наглядное преподавание! Прекрасная мысль! Чудесно! И вы их будете вскорости иметь.
А присутні ледве здержувались од сміху.
— Да и как красиво будет выглядеть класс, украшенньй щитами, гербами, флагами.
— Да-да-да!..— лебедів зовсім розварений інспектор, усідаючись на бричку. — Даю вам слово! Прекрасная идея! Прекрасная учительница! Учитесь у нее, господа!
А "господа" ледве на ногах встояли.
Не вспіла бричка зникнути з очей, як уся кумпанія так і гогонула і довго качалася од реготу.
А по селі скрізь полетіли крилаті звістки про начальницьку ревізію та про ті педагогічні реформи з бляхи та перкалю, що мали окрасити школу та насадити в їй патріотичний дух. І, боже! — чого-чого не нагородила гуляща уява наших цокотух! От тепер наше село, що вже не має колишньої забавки з потайних мітингів, "проклинацій", газетних і словесних звісток про політичні події, жадібно пробавляється і цією новиною.
Плетуть казок, а втім — тепер так дійсність переплетена з казкою, так попередила її, що всякого сподіватись можна...
*"Русского народа" — чорносотенної організації.