У пастці

Сторінка 3 з 60

Дік Френсіс

Про все це у напівофіційній формі повідомив Дональда [10] поліцейський інспектор у суботу після обіду. Дональд вийшов у осінній сад і заплакав.

Інспектор Фрост* людина така ж холодна, як і його ім'я, тихо зайшов на кухню, зупинився поруч зі мною і став спостерігати за Дональдом, що стояв, похнюпившись, серед яблунь.

— Я хотів би довідатися від вас про стосунки між містером і місіс Стюарт.

— А що саме вас цікавить?

— Ну, як вони ладнали між собою?

— Хіба ви ще не зрозуміли?

Він відповів не відразу і якось невиразно:

— Сила переживання в горі не завжди точно вказує на силу почуттів у коханні.

— Ви так завжди висловлюєтесь?

Ледь помітна посмішка промайнула на його обличчі і згасла.

— Я процитував з підручника психології.

— "Не завжди" означає "як правило", — сказав я.

Він кліпнув очима.

— Ваш підручник — формене пустослів'я.

— Провина та каяття можуть виявлятися і в надмірній жалобі.

— Небезпечне пустослів'я, — додав я. — Наскільки я можу судити, медовий місяць ще не скінчився.

— Після трьох років?

— А чом би й ні?

Він стенув плечима і промовчав. Я відвернувся, щоб не дивитися на Дональда, і сказав:

— Чи є шанси повернути що-небудь з украденого?

— Гадаю, мінімальні. Коли йдеться про старожитності, то поки повернеться господар, речі десь найпевніш уже будуть на півдорозі через Атлантику.

— Це не той випадок, — заперечив я. Він зітхнув.

— Навряд. Протягом останніх років було сотні зломів з пограбуванням, але вдалося повернути мізерію. Антикваріат — великий бізнес у наші дні.

— Злодії стали знавцями антикваріату? — спитав я скептично.

— Тюремні бібліотеки, повідомляють, що найбільшим попитом користуються у них саме книги про антикваріат. Уся ця братія добре визуджувала. їх, щоб відразу після виходу з в'язниці реалізувати свої плани.

* Frost — мороз (англ,). (Тут і далі прим, пер.) [11]

В голосі його несподівано зазвучали цілком людські інтонації.,

— Може, вип'ємо кави? — запропонував я.

Він подивився на годинник, звів брови і погодився. Поки я готував каву, він сидів на кухонному ослоні; поріділе русяве волосся, витертий сірий костюм — інспекторові явно за сорок.

— Ви одружені? — запитав він.

— Ні. .

— У вас був роман з місіс Стюарт?

— А-а! Он ви куди гнете!

— Як не запитаєш, ніхто сам не скаже.

Я поставив на стіл пляшку молока, цукорницю, запросив пригощатися. Він поволі розмішав каву.

— Коли ви були тут востаннє?

— Торік у березні. До їхньої подорожі в Австралію.

— В Австралію?

— Вони їздили туди, щоб ознайомитися з процесом виноробства. Дональд мав намір організувати оптові поставки австралійського вина. їх не було десь зо три місяці. Спитати б: чому їхній будинок не пограбували тоді, коли грабіжники нічим не ризикували?

Він відчув у моєму голосі прикрість.

— Життя сповнене гіркої іронії.

Кава була гаряча, він обережно склав губи дудочкою, втягнувши повітря, і подув на димучий напій,

— Які у вас були плани на сьогодні? Якби, звичайно, все було гаразд?

Я мусив згадати, який же сьогодні день. Субота. Фантастичний, нереальний день.

— Пішов би на верхогони, — сказав я. — Ми завжди ходимо на верхогони, коли я приїжджаю в гості.

— Вони любили верхогони?

Те, що він сказав про них у минулому часі, різонуло мені слух. Тепер стільки всякого відійшло у минуле. Мені було важко переключитися, набагато важче, ніж йому.

— Так... але, я гадаю, вони ходять... ходили... лише заради мене.

Він знову скуштував кави, обережно відсьорбнувши ковток.

— Як це розуміти? — запитав він.

— Я малюю переважно коней, — пояснив я. Дональд зайшов чорним, ходом, змарнілий, з червоними від безсоння очима.

— Там преса дереться через живопліт, — кинув він похмуро. [12]

Інспектор Фрост скреготнув зубами, встав, відчинив двері до холу і голосно гукнув усередину будинку:

— Констебль! Підіть зупиніть цих репортерів, щоб вони не прорвалися у садок.

— Слухаюсь, сер! — відповів здаля голос, і Фрост вибачився перед Дональдом.

— Від них просто спасу нема, розумієте, сер. їм постійно наступають на п'яти їхні видавці, а вони, своєю чергою, з нас жили висотують у подібних випадках.

Цілий день дорога навпроти Дональдового будинку була загачена машинами, які щоразу вивергали натовпи репортерів, фотографів і просто шукачів сенсацій, тільки-но хтось виходив із парадних дверей. Ніби зграя голодних вовків причаїлась у чеканні, і я подумав, що вони врешті-решт можуть накинутися і на Дональда. Яке їм діло до його почуттів?

— Газетярі слухають радіо на частотах поліції, — похмуро сказав Фрост. — Іноді преса прибуває на місце злочину раніше, ніж ми.

Іншим разом ці слова мене б розсмішили, але навряд чи доречно було сміятися у присутності Дональда. Поліція, звичайно, подумала спочатку, що й тут стався такий казус: виявляється, констебль, який намагався силоміць виштовхнути мене, переплутав мене з пронозливим писакою.

Дональд важко опустився, на ослін і втомлено сперся ліктями на стіл.

— Чарлзе, — сказав він, — я зараз з'їв би трохи супу. Розігрій, якщо тобі не важко.

— Звичайно, — сказав я потішено. Раніше він відмовлявся від їжі, здавалося, сама думка про неї викликає у нього відразу.

Фрост звів голову, немов за сигналом, все його тіло випросталося, і я зрозумів, що він вичікував саме такого моменту, а то все лише примірявся, прикидав. Він зачекав ще трохи, а я тим часом відкрив банку концентрату фірми "Кемпбел", висипав її у каструлю, додав води, столового бренді і помішував, доки грудочки не розчинилися. Фрост пив каву і чекав, поки Дональд з'їсть дві повні тарілки супу із шматочком чорного хліба. Тоді чемно попросив мене вийти і, коли я залишив їх, почав, як висловився потім Дональд, "серйозно копати".

Через три години, коли вже стемніло, інспектор пішов. Я спостерігав за ним з верхнього поверху через вікно на сходовому помістку. Одразу ж біля вхідних дверей інспектора і переодягненого у цивільне констебля, що супроводжував його, перехопив розпатланий молодик з мікрофоном, [13] і перш ніж їм вдалося обминути його і дістатися до своєї машини, зграя репортерів з дороги щодуху кинулась у сад через травник.

Я методично обійшов увесь будинок: позашторював вікна, перевірив, як вони зачинені, позамикав і взяв на засуви всі двері. Дональд, який усе ще сидів на кухні, запитав: