Вона рушила через усю залу до ліфта і, проходячи повз місіс Селіну та міс Марпл, кивнула головою.
— Добридень, місіс Селіно. Я не бачила вас, відколи ми зустрічалися у Крафтсів. Як поживає родина Борзуа?
— Яким вітром, Бесс?
— Просто зупинилася тут. Чотири години з гаком я мчала в машині. Розкіш!
— Ви колись уб'єтесь або когось задавите.
— О, сподіваюсь, ні.
— І все ж, чому ви зупинились тут?
Бесс Седжвік швидко роззирнулася. Здавалося, вона зрозуміла натяк і іронічно посміхнулася.
— Хтось мені казав, що варто скуштувати. Гадаю, він мав рацію. Щойно я з'їла чудовий пиріжок.
— Люба, у них є і найсправжнісінькі гарячі булочки.
— Булочки,— замислено промовила леді Седжвік. — Так... — Здавалося, вона припускала таку можливість. — Булочки!
Вона кивнула головою і подалася до ліфта.
— Незвичайна дівчина,— зронила леді Селіна. Для неї, як і для Марпл, кожна жінка, молодша за шістдесят, була дівчина. — Я знаю її з дитинства, ніхто не міг із нею порозумітися. У шістнадцять років вона втекла з ірландським стайничим. її вчасно повернули назад, а може, й ні. Хоч би що там було, від нього відкупилися і одружили її зі старим Коністоном. Старший за неї на тридцять років, він відзначався страшенною розпусністю і був від неї у безмежному захваті. Та це тривало недовго. Вона втекла до Джоні Седжвіка. Можливо, шлюб був би тривалий, якби він не скрутив собі в'язів на перегонах. Після цього вона вийшла заміж за Ріджуея Бекера, американського яхтсмена. За три роки він розлучився з нею, і я чула, що вона запізналася з водієм перегонової машини — якимось поляком. Не знаю точно, чи одружена вона зараз, чи ні. Після розлучення з американцем знову прибрала прізвище Седжвік. Гуляє з незвичайними людьми. Кажуть, заживає наркотиків... Не скажу напевно.
— Цікаво, чи щаслива вона,— сказала міс Марпл.
Леді Селіна, яка раніше ніколи про це не думала, вочевидь злякалася.
— Можливо. Вона при грошах і то неабияких,— нерішуче промовила вона. — Аліменти і таке інше. Звісно, не тільки ці гроші...
— Певна річ, ні.
— Звичайно, вона має не одного коханця.
— Невже?
— Як правило, коли жінки досягають такого віку, то все, чого вони хочуть...але чомусь...
Вона замовкла.
— Ні,— сказала міс Марпл,— я теж так не думаю.
Дехто з людей, можливо, іронічно посміхнеться на ці слова старомодної бабусі, яку навряд чи можна вважати за авторитета в питаннях німфоманії. І справді, міс Марпл звичайно не вживала цього слова, вона сказала б "незмінна надмірна любов до чоловіків". Та леді Селіна сприйняла її слова як підтвердження власної думки.
— У її житті було багато чоловіків,— підкреслила вона.
— О, так, та чи не здається вам, що чоловіки для неї були лише авантюрою, а не потребою? /
Яка жінка, снувала думки міс Марпл, обере Бертрамів готель задля любовної зустрічі з чоловіком? Готель зовсім не годиться для таких побачень. Можливо, причина вибору цього готелю — лише примха Бесс Седжвік.
Вона зітхнула і глянула на гарний дідівський годинник, що ритмічно цокав у кутку,, обережно звелась на ревматичні ноги і повагом рушила до ліфта. Леді Селіна мигцем роззирнулась і кинулася до старого добродія з військовою поставою, який читав газету "Спостерігач".
— Як приємно бачити вас знову. Ви ж генерал Арлінтон, чи не так?
Але старий вельми чемно відказав, що вона його з кимось переплутала. Леді Селіна вибачилася, але не дуже засмутилась. Короткозорість у ній поєднувалася з оптимізмом, і щастя зустрічі з давніми друзями та знайомими постійно наражало її на такі конфузи. Інші теж помилялися, бо в залі панувала приємна сіра сутінь, та ніхто не обурювався, а, здавалося, навпаки, втішався. Міс Марпл чекала, поки спуститься ліфт, і всміхалася сама до себе. У цьому вся Селіна! Завжди певна, що знає кожного. Куди їй з нею змагатися! Єдиним її досягненням на цьому терені лишався вродливий, взутий у гамаші вестчестерський єпископ, якого вона речно величала "любий Робі" і який відповідав взаємною речністю, ділячись із нею дитячими спогадами, коли він жив у хаті священика і гучно кричав: "Будь крокодилом, тітонько Джейн, будь крокодилом і згамай мене".
Ліфт спустився, літній служник у лівреї широко розчахнув двері і, на превеликий подив міс Марпл, із них вийшла Бесс Седжвік, яка заледве кілька хвилин тому піднялася в ліфті. Відірвавши від підлоги ногу, вона раптом застигла на місці, а потім рішуче ступила вперед. Бесс Седжвік так напружено дивилася поверх плеча міс Марпл, що стара обернулася.
Швейцар у цей час широко відчинив обертові вхідні двері і тримав їх, пропускаючи до зали двох жінок. Одна з них — нервова на вигляд жінка в непоказному барвистому фіалковому капелюшку, друга — висока на зріст, просто, але зі смаком прибрана дівчина років сімнадцяти-вісімнадцяти з довгим рівним солом'яним волоссям. Бесс Седжвік отямилася, рвучко повернулась і знову зайшла до ліфта. А що міс Марпл вступила слідом за нею, то вона обернулася до неї і попросила вибачення.
— Даруйте, я мало на вас не наткнулася. — У неї був приємний м'який голос. — Я саме згадала, що щось забула. Звучить безглуздо, але це для мене багато важить.
— Другий поверх? — запитав ліфтер. Міс Марпл усміхнулася і провинно кивнула головою. Вийшовши з ліфта, вона повільно рушила до свого номера, як завжди, із задоволенням міркуючи про всілякі дрібні прикрощі, наприклад про те, що леді Седжвік брехала. Ледь підійшла до своїх дверей, як пригадала, що щось забула (якщо була бодай крихітка правди в її словах), і спустилася назад, щоб узяти забуту річ. А може, вона спустилася вниз задля зустрічі з ким-небудь чи когось там шукала: якщо так, то чому вона здригнулася, коли відчинились ліфтові двері, чому була чимось засмучена і зразу ж знову зайшла до ліфта та й піднялася вгору? Щоб не зустрітися з тим, кого побачила? Може, то двоє нових відвідувачів — літня молодиця та дівчина. Мати з дочкою? Ні, подумала міс Марпл, це аж ніяк не мати і дочка. Не може такого бути. Навіть у Бертрамовім готелі, подумала міс Марпл, на щастя, траплялися досить цікаві речі.
Розділ третій
— Полковник Ласком?
Жінка у фіалковому капелюшку була біля конторки чергового. Міс Ґорріндж приязно всміхнулася і відразу ж послала хлопчика-служку, що стояв поблизу. Однак він не встиг виконати доручення, бо полковник Ласком сам зайшов до зали і швидко подався до конторки.