Та коли почав вітати делегат з Наддніпрянщини, Трегу-бов перервав і заборонив промовляти. Тоді виступив Микола Міхновський від харківської адвокатури й категорично заявив, що його привіт написаний українською мовою, а тому, що вона заборонена, він забирає свій привіт назад, а лишає тільки обкладинку. Так зробив і Коцюбинський та всі подальші. В цей час один з делегатів, Гулачок, крикнув: "Українці! Тут нам нічого робити, лишаймо залю". Переповнена заля швидко спорожніла, а міський голова Трегубов був іак вражений несподіванкою, що, зомлівши, впав на підлогу. Його аж до 12-ої години ночі приводили до притомности.
Наступного дня увечорі відбувся концерт хору, що складався з 150 осіб. Керував ним батько україської музики композитор Микола Лисенко.
Все це справило таке сильне враження на всіх присутніх, що тяжко собі уявити. Це була перемога українства. Тут Олесь познайомився з багатьма письменниками, а також Іваном Липою, що пізніше був міністром здоров'я в українському уряді 1918-го року. Він порадив Олесеві припинити писати російською мовою. Цей Іван Липа був батьком відомого Юрія Липи, що загинув, будучи лікарем в УПА, де керував санітарною частиною.
Повернувшись до Харкова, Олесь набуває більшої попу-лярности, його скрізь запрошують, а в пресі друкують його українські поезії. У 1904-му році виходить його перша збірка поезій "З журбою радість обнялась". Про свій перший спів він говорить в поезії, датованій 1904-м роком:
В дитинстві ще ... давно колись Я вибіг з хати в день майовий... Шумів травою степ шовковий, Сміявся день, пісні лились...
Весь Божий світ сміявсь, радів... І я не виніс щастя-муки, І задзвеніли в серці звуки, І розітнувсь мій перший спів.
Уже в цій першій збірці Олесь виявився першоклясним ліриком, який умів чудово змалювати явища природи, її красу, власні настрої:
Ах, скільки струн в душі дзвенить! Ах, скільки срібних мрій літає! В які слова людські їх влить?! Ні, слів людських немає... Вони ж так прагнуть в слові жить... Так часом весь в огні горить, Стражда закоханий докраю, І слів не зна, в які б він влить Зумів любов свою безкраю... Вона ж чекає і мовчить...
Дуже популярним був поет і серед молоді, студентства. Його чисті романтичні чи любовні поезії, не забруднені еротикою, але переплетені красою природи, молодь переписувала собі в зошити, альбоми, деклямувала при зустрічах, на вечірках. Часто він писав і мініятури. Ось один зразок:
Коли хочеш знать, серденько,
Як тебе люблю,
Є тут гай один близенько,
Там щебече соловейко про любов мою.
Багатьом відомий вірш "Чари ночі", який він написав V 1904-му році і який свідчить про досконалість і майстерність автора. Цитуємо окремі куплети з того вірша:
Сміються, плачуть солов'ї І б'ються піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч нам, Весна в сей час нам рада.
На мент єдиний запиши Свій сум, думки і горе — / струмінь власної душі Улий в шумляче мор°
Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок шепоче...
Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерти ж — вічність ціла...
Уже в першому періоді його творчости бачимо вияви його думки й сподівання про долю України:
Сніг в гаю ... але весною Розів'ється гай... Може долею ясною Зацвіте й мій край...
В небі мла, а сонце гляне, — Мла розтане вмить... Може й мій народ повстане, Морем зашумить.
Але поразка революції 1905-го року, на яку Олесь покладав надії, приносить у його душу жалі й обурення проти гнобителів:
Стало знов темніше ... хмари позвисали, Вилетіли сови, вибігли шакали, І ревуть, і виють, і шукають тіла...
Полилися сльози, кров зачервоніла... <
Поет боліє також, що наш нарід такий байдужий, хоч і має в собі потужну невичерпну силу; і він закликає прокинутися, скинути кайдани неволі, розвіяти хмари й тумани:
0 дух України! Орел!
Дух вільний, смілий і високий, Злети, стурбуй цей мертвий спокій
1 влий життя з своїх джерел...
Ти дужий в вільності своїй, Розніс би хмари і тумани, Розбив би всіх неволь кайдани, Розбив би ... Чуєш, краю мій?
У 1906-му раці поет побував в Криму, де також написав цикль ліричних поезій, в яких теж пробиваються згадки про Україну:
Літній вечір ... гори в млі, В золоті вершини... А над ними ллється десь Пісня України...
Що да^і. то глибше поет проникається любов'ю до своєї рідної мови, розуміючи велику її вагу для народу, для літератури, дарма що вона була під офіційною забороною. Один з кращих віршів на теми мови серед низки інших, які створили наші поети, це "0, слово рідне":
О, слово рідне, орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співучий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий.
О, слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев...
0, слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем встань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним. 1907 р.
Не міг поет байдуже дивитися й на тих безхребетних землячків, що мовчки ходили в московському ярмі і яким байдужа була доля України, культури, і він у 1908 році пише громадський вірш, плямуючи рабство, плямуючи тих, що цураються свого національного імени, рідної мови:
Прокляття, розпач і ганьба! Усю пройшов я Україну, І сам не знаю, де спочину 1 де не стріну я раба.
Зректись себе, забуть ім'я, Всесвітнім соромом покритись
1, не соромлячись, дивитись, — Це дійсність, сон? — не знаю я.
І, справді, поет горів, кресав в своїх поезіях іскри гніву до тих байдужих, яких приспала довголітня московська неволя. Ті слова він висловлював з такою поетичною силою, що, здавалось, кожного мусіли б зворушити. Ті поезії актуальні й сьогодні як на рідних землях, де провадиться нищівна русифікація, так і тут, у так званому вільному світі, де таких безбатченків, що забувають свою мову, що не поси лають дітей до рідних шкіл, не читають своїх часописів, книжок— не знають дороги до своєї громади, стає все більше й більше.
Після 1905 року тимчасово московський гніт ніби зменшився, почали виходити деякі українські часописи, журна ли, в повітрі ніби заблищали іскри майбутньої близької во лі, і Олесь у 1908-му році пише незрівняної краси поезію "Яка краса відродження України", ніби він бачив уже візі ю майбутнього: