В pp. 1926 — 1928 П. Одарченко викладав українську мову на різних курсах українізації та в Вечірньому Робітничому Університеті. З 1928 р. став викладачем Ніжинського ІНО, а в 1929 р, почав викладати курс історії української мови в ІНО. Але 1-го жовтня 1929 року науково-педагогічна праця П. Одарченка припинилася. Уранці агенти ҐПУ зробили трус у помешканні Одарченка та його заарештували. П. Одарченка обвинуватили в тому, що він нібито належав до контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади й відновлення самостійної України. Після піврічного ув'язнення та двомісячного тяжкого етапу, Петро Одарченко три роки відбував заслання в Алма-Аті. По закінченні терміну заслання, був удруге заарештований. Обвинувачували знову в приналежності до контрреволюційної української націоналістичної організації. Знову півроку був у в яз-ниці, а потім був засуджений на три роки заслання в місті Уральську. Насправді ні II. Одарченко, ні інші, ув'язнені разом з ним, ні до якої організації не належали. Такі обвинувачення були типові для того часу. Ніяких судів не було. Долю обвинувачених у неіснуючих "злочинах" вирішувала "тройка ҐПУ" десь аж у Москві. На засланні П. Одарченко працював у державній публічній бібліотеці Казахстану, а пізніше в Уральську викладав на позаочному секторі Педагогічного Інституту.
Лише в 1937 р. йому пощастило вирватися "на волю", але помітка в пашпорті щоразу була перешкодою в одержанні роботи. Лютувала саме "єжовщина", яка зрештою проковтнула и самого Єжова.
Деякий час пощастило працювати в Курській бібліотеці. Гам у 1939 р. П. Одарченко написав і видав дві праці — бібліографічні покажчики з його вступними статтями про Шевченка та Шекспіра. Потім дістав працю доцента в Курському педагогічному інституті, де читав курс сучасної російської мови. У червні 1941-го року дістав наукове відрядження до Інституту їм. іерцена в Ленінграді, та ледве приїхав, як за два дні міліція наказала виїхати звідти протягом 24 годин і не з являтися в більших містах під загрозою, що буде висланий на 5-річне заслання.
Тяжко перерахувати всі ті образи, цькування, переслідування, звільнення з праці, що довелося зазнати нашому талановитому науковцеві лише за те, що він був українцем. Так виглядало те "щасливе й радісне життя", якого скоштували мільйони нашого народу.
Багато горя й нових страждань довелося зазнати під час страшної війни: голод, холод, бомбардування, арешт і допити в Гестапо, прощання з батьками і з Рідним Краєм. У 1943-44 рр. П. Одарченко жив у Варшаві і викладав церковно-слов'янську мову в Православній семінарії. Влітку 1944 року ви їхав до Відня, де працював літературним редактором журналу "Наддунайська Варта" (відп. ред. Остап Грицай).
Далі праця в бавера в Баварії і, нарешті, життя і праця в таборах ДіПі (Авґсбурі, Ляйпгайм). Від 1945 до 1950 р. П. Одарченко, незважаючи на дуже тяжкі умови таборового життя, продовжував науково-педагогічну діяльність (дослідження творчости Лесі Українки, доповіді на засіданнях УВАН, виконування обов'язків секретаря Спілки українських письменників, редагування мови наукових праць та журна-лістичних статтей, читання лекцій з української мови в Пра-
Петро Одарченко (16 років). Весна 1920, м. Гадяче.
вославній Богословській Академії та гімназії).
Друковані праці цього періоду: "Український правопис", статті про Лесю Українку, І. Франка, Т. Шевченка, Олену Пчілку, О. Олеся, видання вибраних творів Шевченка, Лесі Українки, Л. Глібова та статті на мовні теми. Окрема важлива ділянка праці П. Одарченка — це статті на теми українського фолкльору та про українських письменників, друковані в "Енциклопедії Українознавства".
В 1950 році проф. Одарченко переїздить до Америки, але спочатку й там життя було тяжке: праця портером, прибиральником, робітником на фабриці тощо. Та це не демобілізувало його енергії й бажання до наукової й журналістичної праці. Він друкується в газеті "Свобода", пише скрипти для "Голосу Америки", читає доповіді на наукові теми, працює секретарем Літературознавчої секції УВАН. У 1952-54 рр. працює в Конгресовій бібліотеці у Вашінґтоні. Протягом 12 років був секретарем Вашінґтонської групи УВАН, а з 1973 р. — став головою цієї групи.
З головніших наукових праць проф. II. Одарченка можна згадати такі: "Поетична майстерність Т. Шевченка", "Шевченко і Мазепа" (1959), "Традиції Шевченка в українській літературі", "Шевченко і Леся Українка" (1962), "Шевченко :з радянській літературній критиці" (англ. мовою), "Образ Шевченка в українській поезії" (1963). Окремою книжкою вийшла його праця "Світова слава Шевченка" (1964).
Ґрунтовні й об'єктивні статті проф. П. Одарченка викликали не лише напади з боку радянської преси, а й гідну підтримку й оцінку з боку наших видатнішх критиків. Проф. Гр. Костюк, довголітній голова ОУІ1 "Слово" та автор низки солідних видань, писав про працю П. Одарченка "Шевченко в радянській літературній критиці", що він "безсумнівний знавець справи, автор багатьох систематичних оглядів на цю тему, дав змістовний перегляд всього найважливішого з історії фальсифікації та пристосування Шевченкової творчості до потреб тоталітарної держави. Показавши об'єктивно зріст наукового шевченкознавства у 20-ті роки, П. Одарченко у наступних семи розділах своєї праці, опираючись на незаперечні факти й опубліковані документи, знайомить читача з фантастичною сорокалітньою історією ґвалтовного фальшування великого українського поета офіційними більшовицькими видавництвами та критиками. Подаючи ці факти, автор одночасно старанно інформує про всі ті позитивні для історії літератури цінні праці, що їх українські вчені, в тяжких умовах підрадянської дійсности, дали все ж таки чимало. Рі-чевістю й об'єктивністю позначена вся стаття".
Багато місця, уваги, ерудиції віддав наш науковець Петро Одарченко й дослідженню життя і творчости Лесі Українки, До видатніших досліджень належать такі: "Леся Українка і Драгоманов" (1954), "Леся Українка і Адам Міцкевич" (1956), "Іван Франко і Леся Українка" (1957), "Леся Українка і українська народня творчість" (1960), "Леся Українка в радянській літературній критиці" (1963), "Епістолярна спадщина Лесі Українки" 1971) і багато інших.