Дівчинка кивнула:
– Останнім часом я день у день читала "Ілюстровану науку".
– Щоправда, не знайдеш двох однакових людей, та й поросят також. У всій природі неможливо знайти навіть двох однакових травинок.
Сесілії пригадалася скринька з японськими паперовими кульками, яку їй подарував тато кілька років тому. Вони були такими крихітними, що здавалися їй цілком однаковими. Але досить було покласти їх у воду, як вони набухали і перетворювалися на різнобарвні фігурки. Жодна не була схожа на іншу.
– Я уже казала, що мені не подобається думка, ніби я тварина, – повторила дівчинка.
Аріель обережно поклав свою руку на ковдру. Сесілія ледь відчувала дотик на своїй нозі.
– Ти тваринка з душею ангела, Сесіліє. Так будуть і вівці цілі, й вовки ситі. Тебе це влаштовує?
– Не знаю…
– Це саме той випадок, коли якась комбінація є витвором мистецтва. Душею ти нічим не відрізняєшся від ангелів на небесах: "Добривечір, юний пане! Мене звати Сесілія Скутбю. Чи можу я розраховувати на наступний танець?"
Ангел Аріель змахнув одною рукою і глибоко вклонився, наче учень зі школи танців.
– Але тіло, в якому ти живеш, – продовжував він, – є з плоті і крові, так само, як тіла корів чи верблюдів. Тому на твоєму тілі росте волосся, звичайно, здебільшого на голові, але воно росте й в інших місцях, головне, аби почався процес росту. Усе швидше й швидше, Сесіліє. Час іде, а ріст відбувається все інтенсивніше. Природа постійно нашаровується навколо тіла дитини з моменту її появи на світ. У ту мить, як ви вислизаєте з рук Творця, ваше тіло таке ж чисте й гладеньке, як у ангелів. Та недовго, бо гріхопадіння вже гряде. Всередині тілесної оболонки починає бунтувати плоть і кров, а як наслідок – ви не можете жити вічно.
Сесілія прикусила губу. Вона не любила розмов, які стосувалися тілесної оболонки. Не подобалася їй також думка про те, що вона вже почала дорослішати.
– У Лассе, доки йому не виповнилося два роки, на голові не було ні волосинки, – мовила вона.
– Нема потреби мені про це розповідати.
– Тоді ти знаєш, що у лікарні я одержувала сильні ліки, і тому у мене випало геть усе волосся.
Аріель кивнув:
– Тоді ми більше були схожі одне на одного.
– Власне кажучи, я мала одержати таке саме повторне лікування, але потім ми передумали…
– І про це я знаю.
– Бабуся переконала всіх, навіть лікарів. Її не впізнати, коли вона наполягає на своєму. Отож ми спакували речі і поїхали геть із лікарні. Однак кілька разів на тиждень приходить Христина. Вона сиділка…
– Це я знаю.
Сесілія глянула на стелю. Якийсь час вона лежала отак і думала про все, що сталося за останні місяці. А тоді знову повернулася до Аріеля:
– Не може бути, що ти справжній ангел.
– Я вже казав: ангели не брешуть.
– Але якщо брешеш, тоді ти не ангел, а отже, брехня можлива.
Він важко зітхнув:
– Яка ж заплутана і перекручена ваша недовіра!
Тіло Сесілії пронизав холодок. Може, тому, що вона така недовірлива?
– Чи можна задати тобі типово безглузде питання? – спитала вона.
– Питати ніколи не є безглуздо.
Вона одразу ж і випалила:
– Ти хлопчик чи дівчинка?
Аріель дзвінко розсміявся. Сесілії той сміх нагадав забаву із пляшками, наповненими водою: коли об них ударяти, вони по-різному дзвенять. Сміх був такий приємний, що вона запитала ще раз:
– Ти хлопчик чи дівчинка?
Він, мабуть, бачив її наскрізь, бо, перш ніж відповісти, знову засміявся, і було помітно, що це – спеціально для неї.
– Дуже земне запитання.
Сесілія відчула себе несправедливо ображеною. Хіба не він сам щойно сказав, що задавати питання не безглуздя?
– На небі не буває жодних особливих відмінностей, – урочисто запевнив він. – Але можеш називати мене "хлопчиком".
– А чому ж тоді такі "особливі" відмінності існують тут?
– Про це ми вже говорили. Повинні існувати дві різні статі, щоби могли народжуватися діти. Ти сама це знаєш, Сесіліє. Розмовляти на такі теми не дуже приємно для ангелів.
– Вибач!
– Та ні, нічого. Господь, напевно, не робив би різниці між хлопчиками та дівчатками, якби вони не мали стати жінками й чоловіками й не покликані були народжувати дітей. Створюючи їх, він, мабуть, нічого іншого придумати не зміг. Ти можеш запропонувати щось краще?
– Не знаю.
Тепер він заговорив збудженим голосом:
– Якби ви розмножувалися брунькуванням, ти б, напевно, запитала, чому саме так? Як би там не було, усе могло б бути інакше. Ви могли б, наприклад, жити під землею, замість метушитися на поверхні земної кори. Очевидно, можливо побудувати міста та села під землею, якщо для цього існують сприятливі умови. Якщо ж їх немає, можна потурбуватися про те, аби вони з'явилися. Звичайно, щоби створити світ, треба мати дрібку майстерності, але ж кожен процес творчості починається з чистого аркуша.
– Думати про це не просто, – мовила Сесілія. – Але що більше я думаю, то непростішим усе стає.
– Що саме?
– Що на землі є два типи людей.
Аріель хитрувато усміхався:
– На цю тему ми також постійно ведемо дискусії на небі. Однак вони відбуваються інакше.
– Чому?
– Бо ми говоримо про істот, відмінних від нас. Як дивно, що ми є тими, ким ми є. Не думаю, що знайдеться камінь, якому дивно бути каменем. Напевно, не існує жодної черепахи, якій дивно і незвично було би бути черепахою. Але будь-якій людині здається дивовижним той факт, що вона людина. І я цілком погоджуюся з людьми. Ніколи не відчував своєї спорідненості з каменями чи з черепахами.
– А чи не дивно тобі, ангелові, що ти ангел?
Аріель замислився на мить, перш ніж відповісти.
– Це зовсім щось інше, бо я існую вічно. А ти будеш Сесілією Скутбю лише коротку мить.
– Саме так! І тому для мене так незбагненно і дивно бути собою.
Увесь витвір Творця, звичайно, загадка, – прорік Аріель. – Та найдивнішим є те, що там чи сям у цій великій загадці знайдуться живі істоти, які самих себе сприймають теж, як загадку.
– Чому це аж так дивно?
– Уявляєш собі, що криниця могла б утопитися у власній дивовижній глибині.
– Це траплялося зі мною багато разів, – запевнила Сесілія.
– Що саме?
– Я стояла перед дзеркалом і дивилася собі у вічі. Мені видавалося, наче я криниця, і така глибока, що не можу побачити в ній дна.