– Подарунки! – оголосив він.
Тато просунув руки під дівчинку і підніс її догори разом з червоною ковдрою. Подушка залишилася на ліжку, тож Сесілине світле волосся опало додолу. Воно знову відросло.
Біля підніжжя сходів стояв дідусь і Лассе.
– Ти схожа на янгола, – сказав дідусь. – А ковдра – наче рожева хмаринка.
– Ангели спускаються з небес, – проспівав Лассе.
Вони саме пройшли половину сходів. Сесілія, обернувшись, зустрілася з ними поглядом:
– Дурниці! Ангели сидять зверху на хмаринах, – запротестувала вона. – Вони ж не звисають із хмар униз і не баламкають під ними ногами.
Дідусь хмикнув і відповів густою хмаркою диму від своєї сигари.
Тато вклав Сесілію на червону канапу. Під спину дівчинці намостили подушок, щоб вона могла бачити ялинку. Сесілія глянула на вершечок:
– Це не та зірка, що була минулого року.
Мама відразу вихопилася з відповіддю, наче їй було прикро від того, що не все так, як минулого року:
– Не та, знаєш, ми її не знайшли. Тато купив нову.
– Дивно…
Сесілія озирнулася по кімнаті, це помітили й інші. Вони спостерігали за нею і водночас оглядали усе, на чому спинявся погляд малої.
Жоден закуток не залишився темним. Сесілія нарахувала 27 живих свічок, рівно стільки, скільки кілець на старому карнизі у її кімнаті. Випадковий збіг?
Під ялинкою лежало повно пакунків. Усе, як минулого року, та не зовсім: дідусь більше не грав роль святкового ґнома. І це також було умовою Сесілії:
– Терпіти більше не можу тих дитячих витребеньок.
Стіл накрили для кави – горнятка з підставочками, кошик з марципановими тістечками домашнього приготування.
– Подати тобі щось?
– Трошки лимонаду, може. І крухке тістечко без полуничного крему.
Сім'я зібралася довкруг Сесілії. Лассе тримався позаду. Усе було дуже урочисто.
– Щасливого Різдва, Лассе.
– Щасливого Різдва.
– А ось і подарунки, – мовив дідусь. – Цю важливу справу доручено мені.
Уся родина розташувалася навколо ялинки, і дідусь взявся за читання карток на пакунках. Сесілія звернула увагу, що жоден з пакунків не міг бути санками або лижами, але, перш ніж гніватися, вирішила почекати. Вони можуть з'явитися і з будь-якої іншої схованки у домі. Таке вже бувало раніше.
– Сесілії від Маріанни.
Маріанна була її найкращою товаришкою. Хоча подруга жила з іншого боку Леіри, ходили вони до однієї школи.
Згорток був дуже крихітним. Може, прикраса? Або щось новеньке для її колекції коштовного каміння…
Сесілія розірвала папір і відчинила золоту касету. На маленькій подушечці лежав червоний метелик, брошка… Сесілія вийняла його зі свого ложа, і він одразу ж змінив забарвлення: з червоного став зеленим, а за мить блакитним, потім фіолетовим.
– Чарівний метелик…
– Який змінює колір залежно від температури, – кивнув головою тато.
Кожному хотілося потримати метелика в руках. Коли його притискали до долоні, він ставав блакитним та зеленим, і лише у руці Сесілії – фіолетовим.
– Гарячковий метелик, – придумав Лассе. Та всі вдали, ніби не почули його слів.
Наступний пакунок був для братика. Тітка Інґрід та дядько Ейнар подарували йому пару лиж-бігунців.
– Я б віддала перевагу справжнім лижам, – сказала Сесілія. – Саме справжніх я й хочу.
Пакунки переходили з рук у руки. Що менше ставало подарунків під ялинкою, то більше їх назбирувалося на столі та кріслах. Тато позбирав увесь обгортковий папір і запхав його у поліетиленовий мішок.
А тоді дідусь вийшов із вітальні. Дорослі пили каву, Лассе потягував лимонад. Сесілія ковтнула ліки.
Коли дідусь повернувся, у руках він мав щось довге і важке, загорнуте у синій із золотими зірочками папір.
Сесілія аж підвелася на канапі:
– Лижі!
– Для лижної валькірії від дідуся та бабусі, – прочитав дідусь.
– Лижної валькірії?
– Або лижної богині, – пояснила бабуся. – Це ж ти, хіба не знаєш?
Сесілія розірвала папір. Лижі були яскраво-червоного кольору.
– Яка розкіш! Як би мені хотілося їх відразу ж випробувати.
– Будемо сподіватися, скоро ти станеш на ноги.
З цієї миті лижі лежали на канапі поруч з Сесілією, доки розподілялися інші дарунки. Останній пакунок був такий великий, що його внесли знадвору, і він теж призначався для Сесілії. Вона здалеку вгадала, що в середині.
– Санки! Неймовірно!..
Мама нахилилася над донею і погладила по щічці.
– Хіба могли б зважитися подарувати тобі щось інше?
Дівчинка стенула плечима:
– Ви не зважилися подарувати мені ковзани.
– О, цього шансу ми також не проґавили.
Стіл було накрито для довгого кавування. Сесілія задоволено оглядала розмаїття на скатертині: тістечка у кошику, фрукти, марципани, домашні цукерки та горішки. Саме так усе й мало бути. Справжнє Різдво. Саме вона з'їла тільки шматочок різдвяного пирога, а ще попросила для себе підсмажену скибку булки з медом.
Дідусь розповідав про Різдвяні свята у старі часи. Кожнісіньке Різдво ось уже понад шістдесят років він святкував у цій вітальні. Одного року він також був прикутий хворобою до ліжка.
Коли навколо ялинки завели хоровод, у Сесілії почали склепатися очі. Вона попросила, щоб її віднесли нагору. Спершу мама й Лассе кинулися звільняти її від подарунків, але Сесілія наполягала, щоб віднесли до її кімнати. Урешті-решт тато відніс-таки її у ліжко, переконавши, що й завтра ще буде гарний різдвяний день.
Так Сесілія заснула під звуки співів та музики, які бульбашками піднімалися з нижнього поверху до неї. Це бабуся грала на піаніно.
2
Вона збудилася раптово. Була, мабуть, ніч, бо у будинку панувала тиша. Сесілія розплющила очі і засвітила лампу над ліжком.
І тут вона почула голос:
– Як тобі спалося?
Хто це? На стільці біля ліжка нікого не було. І в кімнаті ані душі.
Сесілія підвелася, озирнулася і аж здригнулася: па підвіконні сиділа якась істота. Тільки маленька дитина могла б поміститися там, але це був не Лассе. Хто ж тоді?
– Не бійся, – сказав чужак. І голос його був чистий та прозорий.
Він – або вона – був босоногий і одягнений у білу льолю. На тлі яскраво освітленої сосни надворі Сесілія ледве могла розрізнити обриси його личка.
Вона потерла очі руками, але з'ява у білих шатах не зникала.
Хто це – хлопчик чи дівчинка? Сесілії важко було визначити, бо істота зовсім не мала волосся на голові. Вона вирішила, що, мабуть, хлопчик, хоча могло бути й навпаки.