Посесора винайшли між самбірськими жидами-дуками. Пишнівці взяв в посесію пан Хаїм Розен-буш і хоч сам не знався на тім, бо дотепер торгував виправленими шкурками, умів собі на те порадити. Знайшов знаменитого завідчика в особі пана Морд-ка Розенштіфта. Як пан посесор так і його вірний Розенштіфт були собі звичайні жиди, ходили в халатах і плекали довгі бороди тай не короткі пейси, а під високими жидівськими капелюхами закладали ярмурки.
Розенштіфт спровадився зараз до двора з жінкою і дітьми, до котрих наняв бельфера. За ним приплентались ще другі жиди в характері економів, гуменних, наставників... Пишневецький двір аж зароївся від жидів. Давніх слуг двірських відправляли. Навіть дві вдови, що мешкали в двірськім будинку "на грації", мусіли винестися, бо тут посадили жиди Абрамка, що ніби то був склярем, але то йому не перебивало потайки шинкувати горілкою. З давнішої мандаторівки зробили біжницю. Гоз-децький пішов за економа до сусіднього двора, проча служба розійшлася світами, а дехто лишився таки в Закутті. Лишився тут двірський муляр і римар Цибульський, а при нім примістився старий Войцєх віку доживати.
Теперішні власники Пишневець, взявши арен-дну кавцію і першу рату, випровадили все, що було в дворі. Господарський інтвентар закупив жид, а проче розхопили на ліцитації, до котрої поз'їздились пани з Самбора і околичних дворів, як мухи до меду. Властителі забравши гроші, зовсім не журилися про Пишнівці і поїхали собі до Львова.
Раз якось зайшла Михасева худоба до двора, а пан завідчик, котрого урядово називали касієром, казав її займити. Михась посилав парубка, але ка-, сієр не хотів випустити. Тоді Михась післав Юзя, наказавши йому, що і як має говорити.
Юзьо, як йно переступив двірські ворота, хотів втекти, бо йому здавалося, що заблудив. На по-двірі було повно сміття. На газоні паслися телята. В цвітнім огороді все перекопане і засаджене цибулею та чосником. Ані сліду з тих гарних грядок, кльомбів, з тих рівних стежок, по котрих він бігав. У вікнах кільканадцять шиб вибитих і заліплених папером.
Юзьо увійшов з болем серця на ґанок. Тут повно курий, качок, кілька перевернених мисчинок з вареною кукурудзою та повно курячого гною, так, що нема куди ногою поступити. Уся та пташня, побачивши Юзя, наробила пекельного вереску і пішла в ростіч. Кури зірвалися на крила і позлітали аж на недалекі дерева, звідкіля відозвалось голосне кудкудакання. Качки квакали і втікали Юзеві під ноги, трохи його не перевернули.
Перебривши через ті перешкоди, Юзьо взяв за клямку і вступив до передньої кімнати. Тут не було нічого і нікого. Юзьо, знаючи розклад кімнати добре, пішов до їдальні. На помості сиділи жидівські діти. Обідрані, запачкані, з нечесаним заку-довченим волоссям дівчата, а з остриженими попри саму шкуру головами і з довгими на пів ліктя пейсами валялися по підлозі хлопці. Коли Юзьо вій-шов, вони посхапувалися і пішли до сусідньої кімнати, де раніше стояв креденс. Юзьо розглянувся по кімнаті. На середині стояв округлий стіл. Попід стіни високі форніровані колись шафи, а на них високі почорнілі кількараменні ліхтарі, сорокаті торбиночки з приказаниям і пудла бляшані з капелюхами та сабашевими шапками. Далі стояли високі зелено мальовані куфри і дерев'яні скрині. На одній стояло кілька старих решіт наповнених сіном, а в решетах сиділи квочки на яйцях. Квочки, побачивши в хаті чужу людину, стали каркати, надуваючи собі піря, наче індики.
Юзьо ступав дальше, до колишнього сальону. Тут був магазин з кульбаками, шлиями, посторонками. Усе лежало на помості під стінами або висіло на кілках по стінах. Хлопець не міг своїм очам вірити, побачивши таку переміну. Тут, де недавно пишалися аксамітні меблі та великанські дзеркала, тепер маштарня. Юзьо так задивився на все те, що не знав, що далі робити з собою. Йому здавалося, що леда хвиля, а отворяться двері, вийде до нього його покійна добродійка і почастує цу-корком... Але баронова не виходила, а замість неї показалася груба присадкувата жидівка в патинках з обголеною головою прикритою оксамітним чіпцем. Жидівка була така груба, що ледви пересадилася через половину дверий. В руках держала синю панчоху, котру плела двома дротами, посуваючи деколи клубок бавовни, що його держала під пахою. Жидівка не помітила Юзя, аж увійшла до маштарні. її товсте лице ще дужче почервоніло, як побачила неждано чужого хлопця. Вона щось забурмотіла і вийшла чим швидше, кличучи:
— Моріц! Моріц! кім а гейр!
За хвилю вийшов Моріц, або Мордко Розен-штіфт. Був це високий худощавий жид з довгою бородою. Мав на собі білий бархановий кафтаник, з котрого звисали білі шнурочки "ціцес". Його за-пачкані штани ховалися в довгі халяви викривлених чобіт. Моріц длятого, що мусів часто їздити на коні, не ходив у панчохах і патинках, хіба в ша-бас. На голові у нього сторчала брудна ярмурка, посунена трохи взад. Видно, що пан Моріц щось перед хвилею рахував, бо жиди звичайно, коли напружують свій мізок, посувають ярмурку на потилицю.
— Що ти тут робиш? — запитав сердито Ро-зенштіфт Юзя, котрий був одягнений в полотнянці і держав кашкет в руці і не міг ще отямитися.— І По ти тут робиш, ти хам якесь? Прийшов сюди красти?..
— Мене тато прислав за коровами...
— Яке тато? Ти злодій! чому не пішло до канцелярії?
— Я не знав, де канцелярія,— каже Юзьо, запаленівши, мов бурак.
— А де шлиї і посторонки, то знаєш? Ти хлопський злодій! — і жид штуркнув Юзя кулаком під ребра.
Юзьо закричав і давай втікати. Жид за ним! В їдальній кімнаті за той час знов зібралися жиде-нята. Юзьо о одно зачепив і трохи не впав. Жиденя заверищало. Відтак влетів на ґанок. Счинився ще більший галас. Тепер Юзьо дав ногам знати і втікав що сили. Жид летів за ним і кричав:
— Лапай! злодій!..
Вже мав піймати хлопця за шиворот, коли надійшов один двірський форналь.
— Що робите, панє касієр! Таж то Михасів синок... та де він прийшов красти?
— Яке Михась? що за Михась?
— Та той, що тут був ржонцою за баронової... Та то богач на все село...
— А чого він сюди прийшов? — каже засапа-ний жид,— чого вліз до маштарні?
— Та чого! бо нині їх корови займили з обори... певно за коровами прийшов.