Наймичка попрятала усе до кобелі і пішла. Плу-гаторі ждали поки коні не з'їдять оброку, Михась закурив люльку і позволив наймитам закурити теж, даючи кожному по пушці тютюну.
— При мині кури все, один з другим, лиш не кури по кутах, бо з того може бути колись нещастя.
Парубки приняли це і були з того раді. Вони не знали зовсім, як пап хоче, бо ще ніколи не робив з ними разом в полі.
Тепер наймити повели напувати коней до Дністра, а Михась остався з сином. Підстелив полотнянку під голову і поклався горілиць на загоні, пикаючи люльку.
— Ну і щож Юзю? подобається тобі така робота?
— Подобається. Це приємніше, як учитися.
— Наука, що іншого, а робота що іншого. Коли час учитися, то вчитися, а коли робити, то робити.
— А я волю отак робити...
Михасеві мелькнуло через голову: чи не вилазить у сина двірська привичка підлещуватися? — але не сказав нічого.
Взялися всі до роботи. Сонце вже припікало. Заки зробилося полуднє, коні трохи попріли. Юзеві теж зробилося на чолі мокро. Але не сказав нічого. Держав рівно віжки, пильнував коней заки не станули полуднувати. До полуденку принесла наймичка вже самі деревляні ложки тай більш нічого. Вареники треба було їсти пальцями.
Полудневий відпочинок був довший, як ранішній. Пустили коней пастися. Юзьо за приміром батька положився горілиць і вдивлявся в синє чисте небо. Дивився за жайворонками, що виглядали в далекім просторі, як мухи, і не стямився коли його очі замкнулися і він заснув. З початку чув єще, як жайворонки співали, як коні хрупали молоду травичку, як батько пикав люльку, як наймит муркотів пісоньку. Чув, як подальше нагойкували другі плугаторі, як якісь дівчата співали садячи бараболю... А далі не чув нічого і заснув.
— Вставай сину! до роботи час!
Юзьо схопився. Капелюшок котрим прикривав собі очі від сонця, упав йому на землю. Стямився зараз. І знов чув ті самі голоси, що його до сну присипляли.
Наймити запрягли коней.
— Ходи Юзю — закликав його батько,— абись і того научився.
Юзьо придивлявся, як парубки тягли коней до плуга, закладали їм на голову шлиї, відтак хов-стали та привязували віжки. Юзьо попробував і собі так робити. Приступив до коня, що недалеко пасся. Кінь підвів голову до гори, поклав на себе уха, захмурився і став далі пастися. Певно погадав собі: овва! не видали такого погонича...
— Бери, Юзю за гриву!
Юзьо хопив коня за гриву і став тягнути з усеї сили до плуга. Коневі страх не хотілося йти, отя-гався, але пішов поволи, начеб хотів сказати: що маю з дурнем робити! Але по дорозі не міг поздер-жатися, щоби не скубнути трави, котра буйніше виросла від своїх посестер, при чім кидав Юзем, як мячем на боки. Юзьо привів коня під шлию. Михась показав йому, як її закладати. Хлопець вдряпався на коня і поганяв, як рано, хоч нераз приходило йому на думку, чи би не досить вже тої забавки. Але орав до вечера. За той час не спитав батька ні про що й словом. Неодно би хотів знати, але чи йому батько зможе то пояснити так, як от робив Бувальський? Ліпше не питати...
Вже сонце сховалося, на землю налягав сумерк, повіяло холодом, в баюрах рохкали жаби, в пшениці пітьпілітькала перепелиця, диркав диркач, а далеко в очереті погукував гук. Ціле небо на заході було червоне від заходячого сонця. З пишневецької дзвіниці обізвався дзвінок.
Михась здіймив кашкет і перехрестився. Наймити зробили те саме.
— Пора до дому, хлопці!
Перестали орати. Не богато ще лишилося на завтра. Поскладали плуги на підволоки і поїхали до дому. Юзьо рад був чим борше бути коло мами. Як йно з'їхали на подвіря, Юзьо скочив з коня і біг до матері, що стояла на ґанку.
— Почекай Юзю! — кликав батько.— А хтож за тебе коні випряже? Так не можна. Треба, сину, вчитися порядку.
І Юзьо вернувся з половини дороги і став зни-мати з коний уздениці та випрягати. Коні йшли насамперед до жолоба коло керниці.
— Юзю, не дай їм пити! віджени батогом! Юзьо не міг зрозуміти, чому це; як хочуть пити,
най пють... Але послухав і відігнав коний від жолоба. Михась приступив де нього.
— Не можна тепер коням пити, бо вони зігрілися. Це могло би їм пошкодити. Хай перше охолонуть, під'їдять сіна, а тоді давай води. Так само й ти, щоби не пив води як зіпрієш...
До хати йшли разом. Міхаліна ждала на них на ґанку. Був тут і малий Стефаньо.
— Ну, ладно наш погонич списався... поцілуй його, мамо!
Міхаліні не треба було цего два рази казати. Хо-пила хлопця в обійми і сердечно вицілувала.
— Мій погоничу солодкий, як же тобі там велося? здоров ти?
— Добре мамо, лиш мене руки й ноги болять.
— А голова?
— Голова ні, лише в лице мені дуже горячо і уста мені пекуть.
— Це від весняного вітра так,— каже Михась,— не бійся, привикнеш...
Як йно повечеряли, Юзьо пішов зараз спати тай зараз заснув, хоч усі сустави боліли його від безнастанного вимахування руками і ногами.
IX.
Так було що днини, поки не обробили весну. Юзя не боліли вже сустави, лице обгоріло від сонця, з уст позлущувалося кілька шкірок. Научився добре свойого ремесла. Умів вже впрягти і випрягти коней, умів волочити не лиш одною, але й двома боропами, та хоч нераз хотів попросити мами, щоби його хоч на один день звільнили від роботи, та не-мав відваги отворити рота.
За кілька днів Михась прикликав сільського кравця і дав ушити для Юзя полотняне убрання, бо в сукні було йому при роботі дуже парно.
Доперва як обробили весну, Юзьо мав волю і міг робити, що йому хотілося. Але жадна забава не бралася його. Не до такої забави привик. Одно, що міг тут по давньому робити, то ловити рибу на вудку. Але вудку мусів собі сам виплести з волосіння, бо давна порвалася на куски.
За той час в пишневецькім дворі настали великі зміни. На зазив графа Казимира приїхала його мати зі Львова. Стриї поїхали з нічим до дому; навіть тих сто золотих, котрі граф Альфред дав був Гоз-децькому за тайну з життя баронової не хотів граф Казьо віддати, оправдуючись, що того йому зовсім не треба було...
Граф Казьо хотів конечно сам господарити, хоч ніколи на селі не жив і не мав про господарство найменшого розуміння. Село для нього набрало такої вартости, вказувалось йому таким приманливим, що йно руками вимахував, коли йому говорили, аби дав собі спокій. Але графиня-мати й говорити про це не хотіла і зробилося так, що Пишнівці пішли в посесію.