Графи не здержували більше коморника, бо їх аж пекла непевність, який баронова л::шила тестамент.
Вийшли з їдальні. Михась винмиа з кишені ключі і став отвирати покої. Зайшли так аж до кабінету баронової. Не багато тут чого було. Маленьке горіхове бюрко під вікном, комода, софка, кілька крісел і столик перед софою.
Зараз в першій шуфляді бюрка знайшли ключики до дальших шуфляд. Коморник взяв ключики і став отвирати шуфляди. В шуфляді великій була куверта запечатана з написю "Мій тестамент". Коморник оглянув печатки, показав їх всім, відтак отворив при захованні правних формальностей і став читати.
"Готівку і дорогоцінні папери в сумі 24.000 записую: Юзеві, синові Михася. 8.000 зл., Михасеві за його щирість до мене 5.000 зл., моїм вихованкам Гані Баранецькій 3.000 зл., Стефці Гоздєцькій 3.000 зл., Марині Іздебській 5.000 зл., старому Вейцехові 1.000 зл. Мацєйові 1.000 зл.; усе срібло кре-денсове Михаліні Михасевій жінці; ті гроші, що маю при собі, підуть на похорон, котрий має бути цілком скромний. Для моїх кревних записую те все, що є в комоді, однак застерігаюся, щоби шуф-ляди отвирати по порядку з гори до долини".
Усі заперли в собі дух, слухаючи того поважного читання. Тепер їм на серці полекшало.
— Коли Юзеві записали готівку, то село наше. Приступили до комоди. Перша шуфляда була
порожна. На дні її виднівся папір за написом: "То все для моїх дорогих кревних".
— Чесна жінка, царство їй небесне! — промовили графи і зітхнули важко.
Отворили другу шуфляду. Тут лежали кусники цукру, сухарі недоїдженого хліба, запліснілі кусники поломаних тісточок. Висипали все те на землю і перешукали пильно, але нічого цінного не було.
В третій шуфляді було повно побитих чере-пяних люльок і хлопських цибушків, кілька пачок хлопського тютюну і кілька побитих пляшок з лікерів. Графи аж зуби закусили з лютости.
Коли отворили четверту шуфляду, такий вдарив на хату сморід, що кожне мимоволі заткало носа. Коморник став пильно шукати по кишенях свойого сурдута за табакою.
■— Прошу поглянути, що там є,— каже коморник.
Але ніхто не мав охоти братись до того, аж прикликали службу. Висипали все те добро на поміст. Були тут пачечки в грубім папері пообвязувані нитками. Розвинули оден... Більше не розвивали і казали все те винести на гній. Заки приступили до послід-ньої шуфляди, треба було вікно відчинити, щоб не подушитися.
В послідній шуфляді, до котрої вже й не дуже то мали охоту заглянути, знайшли папір записаний власноручно бароновою: "Цілі Пишнівці з інвентарем записую сиротам по моїм братові Станиславов), бо він оден не цурався мене".
Граф Казьо був саме сином того Станислава.
Графи поспускали носи. Ціла надія розвіялася. Процесу і так нема що і з чим зачинати... От дурневі щастя все трафиться!
Але граф Казимир, почувши таке, помудрішав відразу.
— Пане коморнику, прошу мені зараз віддати заряд мойого маєтку! Зараз пишу до мами. Є нас четверо, двоє малолітніх.
Нещасливі претенденти до багатої спадщини, не ждучи кінця тої правної церемонії, повиходили і казали ладити в дорогу.
Граф Казимир звернувся до Михася:
— Тепер Міхал Тарасович служить у мене і прошу моїх розказів слухати!
Михась випрямився і відповів:
— Міхал Тарасович служити вам не буде і сьогодні відходить. Прошу відібрати собі заряд і віддати кому угодно.
— То буде другий!—сказав граф рівнодушно.
Відомкнули шуфляду бюрка. Тут були позавивані пачки з грішми і паперами. На кожній пачці був напис; для Міхала, для Юзя, для Гані Бара-нецької, для Стефки Гоздецької, для Марині Іздеб-ської і т. д. Коморник казав прикликати Войцєха і Мацєя та Гоздецьку і вручив їм їх пачки. При тім казав видати усе срібло креденсове. На все те списано протокол. Михась забрав свою пачку, синові і Гані, а срібло казав Войцєхові принести до дому. Решту легатів задержав коморник при собі.
— Пане графе,— каже Михась,— прошу відібрати заряд.
— Я тепер не маю часу.
— А я потому не буду мати часу, бо у мене своє господарство.
— То лишиш так!..— і не рушився з софи. Михась держав на двірській паші двадцять штук
худоби своєї і осьмеро коней, котрі ладив до військового ліверунку. Отже приказав гуменному, що як йно верне з пасовиска, щоби зараз пригнали його худобу до нього. Вправді не мав у себе так великої стайні і длятого держав товар в дворі, але тепер весна, то якось дасть собі раду.
Служба саме тоді посходилася на обід і Михась оповів їм з ґанку, що заряд дібр віддає в руки графа Казимира Бабинського, теперішнього дідича Пишневець, поправив шапку на голові і пішов до дому.
Жінка вижидала його нетерпеливо.
— Хвала Богу,— сказав Михась, прийшовши до дому,— я вже знов вільний шляхтич і пан на свойому загоні!
— Ну як же?
— Отеє баронова записала мені, Юзеві і Гані каже Михась виймаючи з кишені три пачки,— а Пиш-нівці дісталися братанкові, графові Казеві.
Міхаліна рахувала на те, що Юзьо стане паном на Пишнівцях і длятого трохи скривилася, почувши, що говорив Михась Але Михась був веселий, поцілував жінку і повів її в хату.
— Не журись, моя кохана! Добре, що так сталося. Що би я робив з таким майном? Цего, що маю, вистане аж так для нас і наших дітий. Покійна мала розум, що так розпорядила. Фамілія мене би загризла процесами, до котрих уже й ладилася, як то мені старий Войцєх казав. За ті гроші куплю гарний грунт і буду таким шляхтичем, як мій батько і ДІД-
Зараз по смерти баронової, як йно стали зїзди-тися свояки-графи, Михась забрав Юзя до дому. Він дрожав о свою дитину. Прочуваючи, що баронова записала Юзеві Пишнівці, боявся, аби йому пани вязів не скрутили. Або то так трудо? — говорив собі Михась.— Дадуть хлопцеві якого цукор-ка тай бувай здоров! Або то таке не водилося вже на світі? Стереженого Бог стереже...
Юзьо страшно плакав і побивався за бароновою. Він прочував, що його доля від разу перемінюється, хоч не мав про те розуміння, що його жде. Але мусів йти, бо батька дуже боявся. Михась віддав плачучого хлопця Міхаліні, а сам пішов до своєї роботи.
Юзеві не вільно було показуватися в дворі, хіба з батьком або матірю. І на похорон баронової пішов Юзьо з мамою. Не міг стямитися від плачу, а на цвинтари то припав до домовини, учепився її руками так, що аж на силу треба було його відривати. Плакав й усю ніч. Михась казав позаносити з двора всі Юзеві іграшки до дому, але він тепер і не поглянув на те все.