Повернувшись до печери, він присів до багаття і взявся за їжу. М'ясо вже остигло, але все одне він був задоволений. Сьогодні вони вперше прийшли до нього за допомогою! Вони вчаться, починають розуміти... Він рвав зубами жорстке м'ясо, давився очеретом, але посміхався... Сьогодні великий день.
Були часи, коли він сподівався, що ці люди будуть вдячні йому за турботу, що вони будуть звати його Цілителем... І ось через багато років по тому він без міри щасливий лише від того, що хоча б один з них прийшов до нього зі своїм лихом. Хоча Гант вже досить добре знав їх, аби сподіватись на щось більш за це. Ці люди навіть гадки не мають, що таке лікарська допомога, і колись його просто вб'ють, поки він робитиме операцію.
Він зітхнув, підібрав палицю й вийшов з печери. Близько в милі від нього жив інший хворий з великою рваною раною на лівій нозі. Декілька днів тому Гант старанно вичистив рану, промив, переклав мохом і туго забинтував смужками шкіри. Настав час перевірити хворого. Озираючись та прислухаючись до шерхотіння лісу, він пішов навпрямки, через зарості. Мисливець сидів біля своєї печери й обтісував кам'яний уламок. Побачивши Ганта, він кивнув і дружелюбно вишкірився. Гант показав зуби у відповідь, схилився над раною і виявив, що мисливець зняв пов'язку, прибрав мох і розтер рану пташиним послідом. Він схилився нижче й відразу ж відчув запах гниття. Вгорі, над самим коліном, шкіра почорніла, розмокла й опухла. Гангрена... Гант озирнувся на інших мешканців печери. Спробував роз'яснити, чого він від них хоче, але ніхто не звертав на нього уваги. Поранений мисливець був таким же кремезним, як і всі інші, рухи його все ще зберігали колишню чіткість та швидкість, і робити ампутацію самотужки не було жодної можливості. Гант знову спробував роз'яснити, що мисливець вмре, якщо йому не допоможуть, але його не слухали. Він похитав головою, обернувся й пішов геть.
Зазираючи до кожної печери вздовж стежини, він знайшов в одній з них жінку з розпухлою щелепою. Вона вила від болю й майже відразу дозволила йому оглянути порожнину роту. Гнилий зуб він виявив відразу ж. Присівши поряд з нею навпочіпки, Гант жестами роз'яснив жінці, що треба видалити зуба і що спочатку буде боляче, але потім стане добре. Жінка, здавалось, зрозуміла його. Гант відшукав сучок, зачистив кінчик і підібрав як найважчий камінь. Потім посадив жінку так, щоб її голова лежала в нього на колінах, і, знаючи, що він матиме лише одну спробу, ретельно спрямував сучок в ясну, пробуючи напевно зачепити корінь. Щосили вдаривши каменем по сучку, він відчув, як хворий зуб піддався, і побачив, що з розпухлої ясни бризнула кров. Жінка закричала, скочила на рівні, кинулась до Ганта. Він ухилився й відстрибнув убік, але тут хтось вдарив його іззаду, і він впав, притиснутий до землі двома здоровезними мисливцями. Не роздумуючи тривалий час, вони вибили Ганту передній зуб і виштовхнули його з печери. Він скотився по схилу, але швидко здійнявся й кинувся назад. Один з мисливців змахнув палицею. Гант ухилився і вдарив його по голові каменем, що втрапив під руку. Другий мисливець кинувся навтьоки. Зірвавши жменю м'якого моху зі стіни печери, Гант підійшов до жінки. Зупинившись перед нею, він поклав жмут моху на свій розбитий зуб і нахилився, показуючи, що кров уже не тече. Жінка схопила з його випростаної руки мох, що залишився, й запхала до роту на місце вибитого зуба, потім кивнула йому, поторсала за руку й стерла кров з підборіддя. Не озираючись на непритомного мисливця, Гант вийшов з печери.
Колись вони точно вб'ють його... Розбита щелепа відкликалась болем на кожний крок, і він попростував вздовж скель додому. На сьогодні досить...
З печер чувся звичайний гомін людської метушні, але в одній з них кричали особливо гучно. Проходячи мимо, Гант подумав, що там, мабуть, ділять велику здобич, і зайвий шмат свіжого м'яса йому не завадить, але заходити не хотілось: біль та втома були нестерпні. Крики ставали гучнішими. Він передумав і повернувся.
На долівці печери лежав маленький хлопчик приблизно такого ж віку, як Дан. За кожного подиху він вигинався дугою і м'язи його хворобливо напружувались. Обличчя в хлопчиська було зовсім біле. Гант проштовхався крізь юрму, опустився поряд з ним на коліна і змусив відкрити рота. Горло та язик в хлопчика розпухли настільки дуже, що майже закрили прохід для повітря. Гант нашвидку обстежив його. Але не знайшов ані травм, ані ознак якогось захворювання. Вочевидь, хлопчик їв або жував щось таке, що викликало дуже гостру алергічну реакцію. Гант перевів погляд на горло — пухлина помітно збільшилась. Необхідно було терміново провадити трахеотомію. Він кинувся до багаття, підібрав два камені й різким ударом одне об одного розбив їх на уламки. Потім обрав більш короткий та гострий уламок і схилився над хлопчиськом. Торкнувшись вістрям гортані, він силоміць стиснув уламок пальцями так, аби стирчало лише півдюйму імпровізованого леза, а потім надавив і зробив надріз. За спиною він почув шум боротьби і краєм ока помітив, що декілька чоловік пробують втримати жінку з кам'яною сокирою в руках. Вочевидь, мати... Він почекав, допоки її виштовхають з печери, потім повернувся до операції. Обережно повернувши уламок, він розкрив надріз у горлі й поклав хлопчика набік, аби кров не стікала у відкритий отвір. Результат дав взнаки відразу ж. Хлопчик припинив борюкатись, і в тиші, що настала, ясно почувся звук рівного глибокого дихання. Навіть людям, що скупчились навколо печери, стало зрозуміло, що йому значно краще. Вони підійшли ближче, мовчки роздивляючись хворого, і Гант помітив на їхніх обличчях проблиски цікавості. Але мати хлопчика не повернулась.
Близько півгодини Гант утримував уламок в потрібному положенні, потім хлопчик розпочав непокійно соватися і йому довелося заспокоювати його. Глядачі знову зайнялися своїми справами, а Гант продовжував лікування. Схилившись, він почув, що повітря вже проходить крізь горло. А приблизно за п'ятнадцять хвилин по тому пухлина зовсім опала і він прибрав уламок. Хлопчик спробував було сісти, але Гант притримав його й притиснув краї рани пальцями. Через певний час кров підсохла і він встав. Ніхто не обернувся, коли він вийшов.