ІV
Після пречистої в неділю
Да після першої зляг мир:
У Орлихи-вдови весілля!
Сутки, гостинець, хата, двір —
Набито народу, аж гнеться!
А у мальованій світлиці
Позолочена молода
Поза кедровими столами
Сидить собі між дружечками,
Як тая тихая вода, —
Гордого князя дожидає.
А тут нараз як не заграють
Єго музики в воротах!
І молодий, як райський птах,
Своїм буланим в сріблі-злоті
Перелетів нові ворота —
Боярів півсотця за ним!
Стрільба гукнула, звівся дим,
А доки браття не успіли, —
Уже й в світлицю улетіли.
І молодий, як той сокіл,
Коло Катрусечки вже й сів
Та й цмок! — в личко тото рожеве.
А сам охіч, а сам веселий,
Аж сам дивується!
— Брати!
А много прийде заплатить
Вам за сестру, мою царицю?
— По келепу, по порошницях! —
Крикнули браття.
— Прибивай!
— Ні, не б'ємо ще! Ще додай
Двісті червінців!
— Триста буде!..
А вна, як той листок, на груди
Єму і впала...
— Марку мій!
Марку — життя моє єдине!
Що я наплакалась... і нині...
Я думала... О, друже мій,
Прости мені — я вже не буду!..
Марку, о Марку! — ти вже любиш,
Ти любиш вже мене?.. А я,
Я думала, що ти не любиш! —
І знов прилипла му на груди. —
О, доле щасная моя!
Боже ти мій, раю ти мій!
Я з щастя загину!..
Марочку мій, життя моє!
Ану, мій ти милий, —
Сього мідку солодкого,
Що я наточила!
— Для чого б ні, серце моє?
Здоров, моя мила!
Здоров, серце! Будем жити
Вовік без розлуки!
Я вже забув давну... пиху.
Дай, сердечко, руку,
Ще й ті губки... Здоров, мила!
На наше кохання!..
Видиш, рибко, як я випив?
Ні каплі не стало
У пугарі! Який добрий!..
Щоб наші прибутки
Такі добрі та солодкі...
— Нене, де ви?.. Люди!
Як посинів!.. Марку, що ти!?
— Рятуй, душко, — гину!
Ох, як пече у сердечка!..
Як гарячов шинов,
Жже, душко, мя!!! — Умер, умер!
Марку, за що?.. Марку!..
Під вікном хтось зареготавсь:
— За бідну циганку!..
Кохайтеся, пани-браття,
З ким серденьку воля,
Лиш з циганков не кохайтесь,
Єдині, ніколи!
Бо циганка вміє кохать,
А впинить не вміє.
У ній серце — не то сонце,
Що навесні гріє,
А залізо, в грані гріте —
Спече тя, небоже!
Може, думаш підсунуться? —
Не можеш, не можеш!..
Як до шини гарячої
Прикипиш — загинеш...
Браття мої войськовії,
Братикі єдині.
ЕПІЛОГ
Зеленіє на цвинтарі
Висока могила, —
А кого в ню поховали,
Кого вна покрила?
Препишного того Марка! —
Така його доля.
А та моя Катрусечка,
Та моя небога,
Тото дитя безталанне
З чаркою ся грає!
— А так, мамо, що він любить?
Він мене кохає,
Мій Марочко. О, він любить!..
Внесіть мені меду.
Внесіть, внесіть!.. — Нащо, доню?
— Внесіть, мені треба,
Циганочка так казала!
Я його напою —
Він полюбить мене, мамо,
Все лихо загоїть!
А так, мамо, — він полюбить?..
О, він мня кохає!..
А під пишнов жеребинов
В зеленому гаю
Сидить собі циганочка,
Плете чорні коси;
То засмієсь, то зайдеться,
То знов заголосить:
"Жже, душко, мя!" — "Умер, умер!
Марку, за що?.. Марку!"
А під стінов засміялось:
"За бідну циганку!"