Більше ми вже не стали чекати, а помчали, мов спринтери. Доскочивши до трапу, ми подерлися вгору й умить опинилися на своїх місцях.
Цяця захряснула за нами люк.
— Ласкаво прошу вас, — сказала вона. Я підійшов до Джіммі й простяг руку.
— Молодець, хлопче. Перекрив самого Лонгфелло. Бен теж потис йому долоню.
— Це шедевр.
— А тепер вирушаймо, — заявила Цяця.
— Як це вирушаймо! — скрикнув Бен. — Ми не можемо, покинути цю планету. Тобто не так зразу... Оте їхнє місто! Ми не можемо, поки не...
— Чхати на місто, — сказала Цяця. — Чхати на інформацію. Ми вирушаємо до зірок. Підвладні нам глибини тиші! Ми простуємо космічними шляхами, й грім гуготить нам у вухах, незнищенний грім безмежної вічності.
Ми обернулися до Джіммі.
— Усе геть до слова, — сказав я. — Усе геть до останнього слова з цього його базграння!
Бен рвонувся вперед і схопив Джіммі за барки.
— Чи ти, часом, не відчуваєш поклику, такого нездоланного імпульсу, щоб написати довжелезну оду Землі, — про її затишок, і славу, і всякі такі інші словеса? — запитав він.
Зуби у Джіммі злегка цокотіли.
— Цяця все всмокче, що б ти не написав, — докинув Бен.
Я підніс кулака й дав Джіммі понюхати.
— І ти мусиш написати це як слід, — погрозився я. — Мусиш написати так, як ще зроду не писав.
— Тільки щоб було сентиментально, — попередив Бен. — Цяця саме таке любить.
Джіммі сів на підлогу й розпачливо заходився писати.і
ПРИГОДИ. ПОДОРОЖІ. ФАНТАСТИКА — 85. — К.: Молодь, 1985. — 240 с. — (Компас).
ДОЦЕНКО Ростислав, переклад з англійської, 1985.