Фера на мить змовк і зручніше усівся в повітрі.
— Одначе не варт морочити вам голови своїми клопотами,— спохватився він і зіскочив з повітря, ставши на підлогу.— Ще раз прошу вибачити.
Він підняв з підлоги вентилятора.
— Хвилинку,— зупинила його Джейніс.— Це цар наказав тобі взяти саме нашого вентилятора.
— Якоюсь мірою,— відповів фера, знову прибираючи оранжевого кольору.
— Скажи,— поцікавилась Джейніс,— а твій цар багатий? — Поки що вона вирішила поводитися з цим надприродним створінням, як із звичайною людиною.
— Він досить маєтний монарх.
— Тоді чому він не платить за цей мотлох,— поцікавилася Джейніс.— Для чого йому потрібне обов'язково крадене?
— Ну,— промимрив фера,— йому просто ніде купити.
"Якась відстала східна країна",— подумала Джейніс.
— Чому б йому не ввозити електротовари з-за кордону? Будь-яка фірма радо згодиться мат з ним діло,— сказала вона вголос.
— Усе це надзвичайно незручно,— ухильно відповів фера й потер одним черевиком об другий.— Шкода, що я не можу стати невидимкою.
— Викладай,— не вгамовувався Боб.
— Якщо хочете знати,— похмуро відповів фера,— цар Алеріан живе в тому часі, який ви називаєте двотисячним роком до вашої ери.
— Тоді як же...
— Та почекайте! — розсердився молодий фера.— Я вам усе поясню.
Він витер спітнілі руки об білий светр.
— Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок,— те й інше я легко постачив би йому. Цей розділ чаклунства входить у програму першого семестра. Одначе коштовного каміння в царя було досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що б ви думали? "Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац прохолоду".
Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних семінарах. Напевне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип.
Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю "Клімат". Заклинання виявились надто складні для мене. Просити в когось допомоги я не міг. Адже це означало заявити про свою непридатність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я вернувся по холодильник. Потім...
— І все це ти підмикав до генератора?— спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього питання.
— Так. Я, можливо, не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю.
"А в нього кінці з кінцями сходяться",— подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно...
— Ні, не розумію,— сказала Джейніс.— У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові?
— Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові,— підтвердив фера із задерикувато-гордовитою посмішкою.
"Може, ацтекський,— думав тим часом Боб,— хоч у цьому мало вірогідного..."
— Що ж,— порадила Джейніс,— звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не пограбувати великий універсальний магазин у столиці.
— Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові,— пояснив фера.— Він підняв вентилятора.— Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не одержу іншої посади. Ім'я моє буде приречене на забуття.
І він зник.
Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу добу. Вони пили чорну каву й напівголосом перемовлялись.
— Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис.— Демони! Фери!
— Доведеться тобі повірити,— стомлено обізвався Боб.— Адже ти бачила своїми очима.
— Не можна вірити всьому, що бачиш,— твердо відповіла Джейніс. Одначе нараз згадала про втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі.— Ну, та гаразд,— сказала вона.— Ой, любий, що ж нам робити?
— З магією треба боротись за допомогою магії,— повчально випалив Боб.—Завтра вночі він знову прийде. І вже тут ми підготуємось.
— Я теж так вважаю,— підтримала його Джейніс.— Я знаю, в кого можна позичити вінчестер...
Боб похитав головою:
— Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють.
— А яка саме магія? — спитала Джейніс.
— Щоб діяти напевне,— відповів Боб,— ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна...
— Ще кави?— спитав служка, що раптом виріс перед ними.
Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла.
— Ходімо звідси,— запропонувала вона.— Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка.
Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи матеріал. Здобутком його зусиль були двадцять п'ять аркушів, з обох боків змережаних незграбними карлючками.
— А все-таки шкода, що в нас нема вінчестера,— сказала Джейніс, прихопивши із секції металевих виробів шоферського домкрата.
О 23.45 з'явився фера.
— Вітаю!—кивнув він.— Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті вогнища йому набридли. Надто протяг великий.
— Щезни в ім'я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста.
— Прошу вибачити,— люб'язно відгукнувся гість.— Фери з християнством не зв'язані.
— Щезни в ім'я Намтару й Тіамат! —продовжував Боб, бо в його конспектах першою стояла Месопотамія.— В ім'я володаря пустель Шамаша, в ім'я Телаля й Енліля...
— Ага, ось вони,— промимрив фера.— Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий.
— Закликаю творця човнів Рату,— як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію,— і заступника трав'яних фартухів