— Ей, ти… хто?
А він мені: я, каже, динозавр. Протри більма! Хіба не видиш?
— Тю! — вихопилося в мене по-простому, по-народному. — А кажуть, що ви, динозаври, той… вимерли. Мільйони років тому.
— Брешуть, — одказує. — Хворіли ми. Але повидужували. Протри ще краще свої лупаки і подивися скільки нас — то як ми могли вимерти та ще й кілька мільйонів років тому?
Протер я ще свої сліпаки — а їх там! Мезозойських плазунів підкласу архозаврів. Різні там целурозаври, бронтозаври, стегозаври, диплодоки, ігуанодонти — бір аж кишить ними. Та всі такі жахливі й страшні. І велетенські, що й уявити страшно. Недарма ж греки їм і назву придумали: deinos — жахливий, страшний… Я й зустрів такого і переконався, що не гигнули, значить, вони, динозаврики. Бо переді мною був їхній гігант з гігантів — аж мороз по тобі, як на таке громаддя зиркнеш. Добре, думаю, що хоч я виявився таким зірким і загледів живого представника динозаврів. А куди ж наша наука дивиться? Триндять вчені, вимерли динозаври, всі до одного загадково пощезали. А ви зенки свої хоч раз протріть. Не вимерли, а тільки перехворіли. Це й стало моїм найбільшим науковим відкриттям. Епохальним, до речі. А перехворівши, повидужували. Усі гамузом. І знову заселяють землю. І я тому свідок. Засів я за дисертацію… І ось я вже доктор наук. Професор. Академік. лауреат і так далі. Відомий учений-динозаврознавець. Чи не єдиний у світі. Написав ще й науково-популярну книгу "Динозаври, які й не думали вимирати", а в ній на основі своєї зустрічі з гігантською рептилією розповів про плазунів з мезозою, четвертої ери геологічної історії Землі, що настала близько 230 мільйонів років тому, а я ж з ними ледь чи не ручкався… Коли б їх не здибав у бору, то наука й досі б запевняла, що ці гіганти вимерли! — виступаючи на вельми поважному симпозіумі в якомусь дуже вченому муравлиші вигукнув професор, він же академік Мураха під бурхливі оплески.
І все, що він казав, було правдою. Чистісінькою. З тим однак незначним уточненням, що зустрів він колись у сосновому бору звичайну ящірку. Що й справді здалася Мурашці динозавром.
Їй вірять, на неї посилаються у світі вчених мурах. І всі в муравлиську — в який не заглянь, — вірять, що динозаври і справді не вимерли, а й досі живі-живісінькі і академік Мурах їх в живі очі бачив.
Мораль? А ось яка: у мурашнику, бодай і вченому, все можу бути. Але чому це ми й досі віримо мурахам від науки та їхньому науковому ґвалту?
ЯК ПРИДБАТИ ШКУРУ ГІМАЛАЙСЬКОГО ВЕДМЕДЯ
Якось одного пречудового зимового ранку, коли так затишно сидиться біля каміну в холі свого офісу, вам раптом захотілося дістати… Ну таке щось, ну таке щось… М-м-м… Ну, наприклад, шкуру гімалайського ведмедя. Натуральну шкуру із натурального гімалайського ведмедя…
В жодного з ваших знайомих бізнесменів немає особистої шкури гімалайського ведмедя, а у вас — будь ласка! Так мальовничо-екзотично простелена персональна шкура гімалайського ведмедя, що — ах, ох! Можна завжди загадково-інтригуюче сказати гостям: "Да-а… було, як добував я в хащах Гімалаїв аж у чорта на задвірках цю симпатичну шкурочку…"
Та і як можна жити і займатися комерцією без шкури справжнього гімалайського ведмедя, га? (Як самому гімалайському ведмедеві жити без шкури — то вже клопіт самого ведмедя і людей з доларами він не повинен турбувати. Як хоче — так хай і живе!)
Ясно, як божий день: гімалайський ведмідь водиться в Гімалаях. А Гімалаї, в свою чергу, водяться, чи то пак розташовані у… Гімалаях. Це найвища гірська система планети Земля. Розташована в межах Пакистану, Індії, Непалу і Китаю — довжина близько 2400, а ширина — 300 кілометрів. Отам і треба шукати потрібного вам звіра. (Одна знайома авторова кума з Вишгорода запевняла, що їх там!.. Як у нас горобців!)
На ваше безмежне щастя в Україні з АО з обмеженою — по саме далі нікуди — відповідальністю "Екзотичні хутра". Воно якраз не дуже й дорого — для комерсантів-початківців та бізнесменів — і продає шкуру гімалайського ведмедя. Правда, вона тимчасово знаходиться на ведмедеві, але в дуже гарному стані. Принаймні, сам ведмідь нею дуже задоволений і не розлучається з нею ні вдень, ні вночі. Шкура чорна (підборіддя біле, на грудях — блідувато-жовтувата гострокутна пляма), довжина — два метри, а висота в холці близько метра. Екзотика на екзотиці! Це те, що вам треба. В АО "Екзотичні шкури" вам заявлять таке: а) оскільки шкура, що вам сподобалась, терміново знаходиться на гімалайському ведмедеві, то б) уклавши угоду з АО "Екзотичні хутра", ви сплачуєте в касу половину вартості тієї шкури, їдете в Гімалаї, знаходите там відповідні гори, а в них відповідний ліс, а в тому лісі потрібного вам ведмедя.
А знайшовши, чемно так до нього звертаєтесь:
— Здрасті. Ви — такий-то гімалайський ведмідь?
— Ну?!! — не зовсім ввічливо ведмідь. — Що нада? Шляються тут… всякі.
— Вибачте, — ще чемніше одказуєте ви і своєю лагідністю просто обеззброюєте малокультурну і нецивілізовану тварину, — я не всякий, як ви щойно зволили висловитись. Я бізнесмен такий-то і приїхав за шкурою.
— За якою це… — озирається звір, — шкурою?
— За тією, що тимчасово знаходиться на вас, — і тицяєте нещасній тварині під ніс документи. — Ось угода. Я купив вашу шкуру і віднині вона моя.
— А як же я… без шкури? — жалюгідно скімлить ведмідь. — У нас тут, в Гімалаях без шкури… До всього ж я не давав згоди на продаж своєї шкури.
— Головне, — у вашому голосі метал, — що є моя згода на купівлю вашої шкури. Можете скаржитись куди завгодно і кому завгодно. Вашу шкуру я купив і за законами бізнесу — вона тепер моя. Прошу її негайно звільнити і передати мені в задовільному стані, як зазначено в акті продажу-купівлі.
І ведмедеві нічого не залишається робити, як звільняти шкуру і голяка тікати в глибину своїх Гімалаїв, де вже багато бігає таких обідраних ведмедів. А ви повертаєтесь у Київ, виплачуєте АО "Екзотичні хутра" другу половину вартості шкури, що віднині стає окрасою вашого офісу.
Отже, ви досить вдало почали займатися бізнесом. І якщо зуміли здерти першу в своєму житті чужу шкуру — бізнесмен з вам вийде класний. Це вже точно.