Куруш виріс дужим і спритним хлоп'яком, він верховодив ватагою ровесників, серед яких був і Гарпагів синок. Одного вечора, граючись у війну, діти знов обрали царем Куруша, а Гарпагового сина — царським гінцем. Пихатий княжич не схотів підкорятися синові раба-волопаса, за що Куруш попросту віддубасив його. Княжич поскаржився татові Гарпагу, але Гарпаг не мав влади карати сина царевого пастуха, через те вирішив поскаржитись самому цареві.
Астіаг пам'ятав Гарпагову послугу, тож звелів привести Мітрадатового сина й відшмагати його батогом. Та тільки-но до нього підвели хлопчину, як цар одразу ж упізнав його:
Куруш був страшенно схожий на цареву доньку Мандану!.. Цар усе збагнув, покликав магів і поділився з ними своїми підозрами. Як же тринадцять років тому маги так розтлумачили оті його два сни?!
— Інколи сновидіння зводяться до дурнички, — заспокоїв царя маг-магішті — головний маг.— Нехай і в дитячій забавці, твій онук уже побував царем, тож більше його не слід боятися.
Цар Астіаг повірив у нове тлумачення своїх давніх снів, та й волопас Мітрадат усе визнав під батогами. Довго не визнавав нічого тільки царський улюбленець і родич Гарпаг, але цар посміхнувся й заспокоїв Гарпага:
— Всеблагий Ахурамазда втримав мою й твою руки від смертного гріха, я тепер тобі навіть удячний, а за твої заслуги переді мною хочу сьогодні ввечері влаштувати пир на твою честь. Пришли свого сина до мене, хай пограється з моїм онуком, а пізніше приходь і ти сам: я вирішив показати тобі й усій нашій столиці, як повинні дякувати своїм слугам царі...
Гарпаг почував себе на сьомому небі від щастя. На пиру того вечора всім гостям подавали пісне, лише Гарпагові одну за одною підносили м'ясні страви, а коли він аж упрів од щастя та ситної їди, перестарілий цар Астіаг наказав поставити біля найшанованішого з-поміж гостей прикритий полотниною кошик.
— А це можеш забрати з собою додому! — мовив цар.
У кошику були голова та кінцівки Гарпагового сина — все, що залишилося від отих страшних страв.
Так по-звірячому помстився цар Астіаг своєму найближчому родичеві й помічникові, який зважився переступити через царський наказ.
Такими жахливими пригодами позначено дитинство Куруша, який, вирісши й змужнівши, переміг свого діда й став першим перським царем. Куруша греки шанобливо прозвали Кіром, що їхньою мовою означало "влада", "право", "сила", якщо ж одним словом, то просто "пан". До того ж усі вони щиро думали, нібито Кіра вигодувала собака, бо Мітрадатову дружину звали Кіно-Спако, а ми вже знаємо, що це означає.