Цар-Чередар

Сторінка 4 з 4

Ковалів Стефан

"Поміж своїх попала, — думає, — не дурно якась нудьга мене кілька днів томила. Побачимо, що далі буде".

Наразі нічого такого надзвичайного не сталося: були великі пани, погостилися і забралися невідомо куди.

Але наступного дня з'явився міністр і говорить чередареві:

— Цар благоволив зізволити на шлюб свого сина-царевича з твоєю дочкою.

Та цар-чередар ані ціточки не втішився тою новиною, тільки без всяких красних слів питає просто з мосту:

— А що ж він уміє?

— Хто? — здивувався міністр, не здогадуючись, про що че-редарові йдеться.

— Як то хто? А чей же мова про жениха, про царевича питаю.

"Здурів чередар", — гадає міністр і розважає, як би ту його врозумити, напровадити на праву дорогу. І толкує, що царевич щойно народився, то відразу став спадкоємцем царського престолу, і що подібні бажання немудрі і не пасують до царської достойності.

Цар-чередар не дав себе збити з пантелику міністерськими напучуваннями і відказав:

— Того всього замало. Я знаю такого, що був не тільки спадкоємцем престолу, але й сам сидів на престолі і управляв великою державою, а опісля тяжко бідував тому, що не мав ніякого талану в руках.

Побачив міністр, що зі старим чередарем нічого не ізвладає, розпрощався з ним про око чемно, а в душі бажав йому, щоби люципери з пекла до нього послами ходили. Вернувся до царя, звістив про невдачі свого посольства, а провину зложив на темноту і безтолковість чередарську.

Цар однак інакше думав: "Дивак чередар зі своїми бажаннями, але по його боці також правда". Покликав до себе ца-

Цар-Чередар

ревича-сина і розповів, що його бажанням на перешкоді сам чередар.

— Я виконав твою волю, зробив усе, що було в моїй владі, а далі сам собі зараджуй.

Всміхнувся царевич:

— Ті перешкоди я сам зумію побороти; чередарова умова мене не злякала. Я уже знайшов на се раду, щоби старого вдоволити.

Так сказав царевич і, мабуть, за порадою Анусі пішов до старенького діда Івана Постольника, що виплітав чудесні личаки, і в нього навчився за короткий час того ремесла.

Коли царевич зробив сам четверту пару личаків, Іван Постол ьник потер руки з утіхи:

— Ваша княжа світлість уже самі можуть бути учителем. Відібрали мені ремесло і пожиток, пропала тепер моя доля в громаді.

Взяв царевич ті чотири пари личаків і цілий оберемок лика, приніс до чередаря і зробив на його очах п'яту пару — велику, а з решти лика — шосту пару, маленьку, себто на ногу Анусі, і каже:

— Взувайтеся і самі розсудіть, чи добрі. Можу забезпечити в це взуття цілу державу.

Взув чередар личаки, пробує ходити — чудесно!

— Знамениті, — каже. — У ремісника золота рука. Знав би я колись, будучи царем над царями, хоча би такі личаки виплітати, не потребував би за громадською чередою босими ногами на камінні спотикатися.

Тут чередар відкрився, що він також був колись царем... Він погодився тепер на шлюб Анусі з царевичем.

Радість була велика, і цар з міністрами радів дуже, що його сват — не чередар, а рівний йому цар. Він велів кораблями вивезти свого свата до його держави.

А уже найбільше гордилися мужики в селі Гориславичах, що не тільки у них був чередарем цар, але й доня його в них виросла в чередарівці на їхню майбутню царицю.

Борислав, 13/2. 1916.