Трудівники моря

Сторінка 9 з 129

Віктор Гюго

І нарешті — оголошення. Оголошень там без ліку, їх розклеюють де завгодно. Просто неба — афіші всіх кольорів і розмірів, великі літери, віньєтки, написи і малюнки. На стінах чи не всіх гернсейських будинків висить зображення здоровила на шість футів висотою з дзвоном у руках; він б'є на сполох, привертаючи увагу публіки до оголошення. Зараз на Гернсеї рекламних оголошень більше, ніж у всій Франції. Оця публічність визначає спосіб життя, життя розумового. Друковане слово іноді призводить до несподіваних на-слідків: звичка читати розумово вирівнює людей, надає гідності їх манері триматися. Подеколи, мандруючи в Сент-Ельє чи порт Сен-П'єр, ви заведете розмову з таким собі бездоганним супутником; на ньому чорний костюм, всі ґудзики акуратно застебнуті, сорочка сліпучо-біла; він починає розмову про Джона Брауна, перепитує про Гарі-бальді. Хто ж він такий? Священик? Аж ніяк — волопас. Один сучасний письменник приїжджає на Джерсей, заходить в бакалійну крамницю і в чудово обставленій вітальні, що прилягає до крамниці, бачить на полицях великої і місткої книжкової шафи, увінчаної бюстом Гомера, повне зібрання своїх творів у твердій оправі.

XIV

Інші особливості

Жителі різних островів живуть між собою як брати, щоправда, люблять злегка й покепкувати один із одного. Острів Оріньї підпорядкований Гернсею; іноді він злоститься від цього: йому хотілося б переманити бальї до себе, щоб Гернсей став його підопічним. Гернсей же, анітрохи не гніваючись, дає йому відсіч ось цею глузливою народною пісенькою:

Тікай, Жан, тікай, П'єр! Всипле вам Гернсей тепер.

Остров'яни — діти моря, їх жарти бувають інколи солоні, але необразливі; той, хто приписує їм брутальність, не знає їх. Ми нітрохи не ймемо віри, що між Гернсеєм і Джер-сеєм нібито мала відбутися ось ця оклепана людськими язиками розмова: "Ти просто осел". Відповідь: "А ти жаба". Нормандський архіпелаг нездатен на такі люб'язності. Ми не допускаємо, щоб Вадій і Тріссотен могли втілитись в океанські острови.

Зрештою, і Оріньї має своє відносне значення. Для островів Каско — Оріньї це Лондон. Дочка сторожа з Угорського маяка, яка народилася на островах Каске, в двадцять років поїхала на Оріньї. Вона була вкрай спантеличена міською метушнею і стала проситися, щоб її відвезли назад — в рідні скелі. Їй ніколи не доводилося бачити биків. А побачивши коня, вона вигукнула: "Ну й здоровенний собака!"

На Нормандських островах люди замолоду старіють — старі вони не насправді, а за встановленим у краї звичаєм. Ось уривок розмови двох, які зустрілися на вулиці: "Чолов'яга, який проходив тут щодня, віддав богу душу". — "Скільки ж йому було років?" — "Та вже либонь тридцять шість минуло".

Жінки в острівній Нормандії, в докір чи на похвалу хай це буде сказано, не вельми згідливі служниці. Двом їм в одній господі годі ужитися. Вони не поступляться одна перед одною. Тому в господарстві все йде шкереберть, від їхньої служби одні клопоти та непорозуміння. Служниці не потурбуються про господаря, хоч проти нього нічого не мають. Він повинен виплутуватися із халепи, як може. В 1852 році одна французька родина, змушена поселитися на Джерсеї внаслідок відомих політичних подій, найняла куховарку родом з Сен-Брелада і покоївку родом з Булей-Бея. Якось у грудні, прокинувшись рано-вранці, господар побачив, що двері, які виходять на проїжджу дорогу, відчинені на дві половини, а служниць — слід прочах. Обидві жінки перегризлися, а тоді зібрали вночі свої пожитки і, певно, не без підстав вважаючи, що їхні труди оплачено, дременули кожна в свій бік, залишивши за собою відчинені двері, за якими спокійно спали їхні господарі. Одна сказала другій: "Не буду жити з п'яничкою", — а та їй відповіла: "Не буду жити зі злодійкою". "Завжди дивися обома на їх десять", — так мовиться в стародавній місцевій приказці. Що вона означає? А те, що, найнявши служника чи служницю, ви ніколи не повинні спускати очей з їхніх десяти пальців. Це порада господаря-жмикрута, вона обумовлена споконвічним недовір'ям, яке протистоїть споконвічним лінощам. Дідро розповідає, що якось, — він жив тоді в Голландії, — до нього прийшло п'ятеро робітників вставляти розбиту віконну шибку, один із них ніс скло, другий замазку, третій — відро з водою, четвертий лопатку, п'ятий ганчірку. За два дні вони вп'ятьох уставили шибку.

Таке недбальство є наслідком середньовіччя, воно породжене кріпацтвом, так само як байдужість креолів породжена їх колишнім становищем рабів; цей гандж, спільний для всіх народів, в наш час під впливом прогресу зникає повсюди, в тім числі і на Ла-Маншському архіпелазі, — а можливо, тут скоріше, ніж деінде. Ініціативність, яка пов'язана з бездоганною чесністю, все більше і більше стає невід'ємною прикметою праці в цих заповзятливих острівних общинах.

На архіпелазі ще досить помітні деякі пережитки давніх часів. Ось для прикладу: "Протокол засідання ленного суду, який мав місце в Сент-Уенській парафії, в домі пана Мальзара, в понеділок 22 травня 1854 року, дванадцята година дня. Головував сенешал, по праву руку його сидів прево, по ліву — судовий пристав. На засіданні був присутній благородний кавалер, сеньйор Морвіля, від якого перебуває в ленній залежності частина парафії. Сенешал зажадав від прево скласти присягу, зміст якої подається нижче: "Кляніться вашою вірою у всемогутнього бога, що будете чесно і неухильно виконувати покладені на вас обов'язки прево ленного суду у Морвільських володіннях і достерігатимете прав сеньйора". І вищеречений прево, звівши вгору руку й віддавши сеньйорові Морвіля уклін, мовив: "Клянемось у цьому". На Нормандському архіпелазі говорять по французьки, але дуже своєрідно, як побачимо далі. Слово "парафія" вимовляється "парахвия". Кажуть: "Хворінь у ногу вступила". Запитаєш: "Як вам живеться?" Відповідають: "Поганецько", "середина на половину", "як у бога за пазухою", а не "погано", "так собі", "добре"; замість "сумувати" — "гризтися душею", "смердіти" — "тхором тхнути", "завдати збитків" — "нагосподарювати", "замітати в кімнаті підлогу", "мити посуд" тощо — "вичищатися". Мідниця, часто повна помий, — "ваза". Про п'яного кажуть, що він "забражничав". "Промокнути" — "відсиріти". "Впасти в тугу" — "спускатися на дно". "Дівчина" — "витівниця". "Фартух" — "напередник", "скатертина" — "настільник", "сукня" — "одівок", "кишеня" — "торбинка", "скриня" — "складниця", "капустина" — "головешка", "шафа" — "одежниця", "труна" — "мерцева скриня", "новорічні подарунки" — "коляда", "шосе" — "шоса", "маска" — "личина", "пілюлі" — "балабушки". Замість "незабаром" кажуть — "хутко". Якщо ринок небагатий, підвозу мало, кажуть: "риба й городина в дорозі". "Судитись", "будуватись", "подорожувати", "жити на широку ногу", "приймати гостей", "давати бали" — "пускати за вітром гроші" (в Бельгії та французькій Голландії — "тринькати"). "Шляхетний" — один з найпоширеніших слів місцевої французької говірки. Куховарка приносить з ринку "шляхетну четвертину телятини". Відгодована качка — "шляхетна качечка", жирна гуска — "шляхетна гусачиха". Загальноприйнятий судочинський та канцелярський лексикон має свій нормандський присмак. Судова справа — "супліка", законопроекти "вилуплюються в канцелярії". Батько, віддаючи дочку заміж, звільняє себе від будь-яких зобов'язань щодо неї, "бо її тепер покриває чоловік".