Хоч як це дивно, але можна стверджувати, що втеча, особливо для людей нечесних, відкриває широченні можливості. Крихти цивілізації, які пройдисвіт вивозив з собою з Парижа чи з Лондона, замінювала йому цілий капітал в диких чи первісних країнах, створюючи ім'я та становище. Тут викрутитися від законної кари, а за морем отримати священицький сан — це була цілком можлива річ. Люди зникали наче за помахом чарівної палички, і не раз доля втікача складалась, як у казці. Така втеча могла призвести до чогось невідомого, химерного. Який-небудь злісний банкрут, утікши з Європи і позбувшись таким чином боргів, через двадцять років вигулькував у постаті великого візира в Монголії або ж короля Тасманії.
Сприяння втечам перетворилося на промисел, і з огляду на поширеність явища — промисел аж надто прибутковий. Цей вид наживи породив нові види торгівлі. Хочеш утекти в Англію — звертайся до контрабандистів, хочеш перемахнути в Америку — звертайся до таких шахраїв далекого плавання, як Зуела.
II
Клюбен когось запримітив
Зуела часто заходив у "Готель Жана" попоїсти. Сьєр Клюбен знав його в обличчя. А взагалі сьєр Клюбен не був гордієм, він не дуже приховував побіжні знайомства з шахраями. Траплялося, що він навіть товаришував із ними, подавав їм на вулиці руку і казав добридень. Він розмовляв по-англійськи з контрабандистами-англійцями, заплітався язиком, говорячи з іспанськими контрабандистами. З цього приводу він прорікав такі сентенції: "Спізнавши зло, можеш витягнути з нього добро. — Лісникові корисно побазікати з браконьєром. — Лоцман повинен прощупати пірата, бо пірат — це той же риф... — Я випробовую шахрая так само, як лікар випробовує отруту". Це не викликало заперечень. Всі погоджувалися з капітаном Клюбеном. Хвалили за те, що він позбавлений сміховинного чистоплюйства. Та й, зрештою, хто наважився б позлорікувати на його рахунок? Само собою зрозуміло, все, що він робив, було потрібне "для користі справи". Щодо нього все було просто. Нічого не могло його скомпрометувати. Кришталь неспроможний заплямувати себе, навіть якби намагався. Таке довір'я було цілком заслуженою винагородою за довгі роки бездоганно чесного життя, і в цьому цінність здобутого тривалими зусиллями доброго імені. Хоч би що чинив сьєр Клюбен, хоч би яким видавався його вчинок, навіть злому щодо нього надавали значення доброчесного — непогрішність його вважалася самозрозумілою. "А крім усього іншого, — казав багато хто, — він дуже обережний". Тісні стосунки з сумнівними людьми могли б накликати підозру на кого завгодно; коли ж ішлося про Клюбена, то до його реноме бездоганно чесної людини додавалося враження мастака людських взаємин. Це реноме чесного лукавця гармонійно поєднувалося зі славою простакуватої людини, не викликаючи ні в кого ніяких сумнівів чи тривоги. Трапляються такі собі хитренькі простачки. Це один із різновидів чесної людини, і то неоціненний різновид. Заставши таку людину, як сьєр Клюбен, за дружньою розмовою з пройдисвітом чи злодієм, ви анітрохи не здивуєтесь, навіть більше: ви розчулитесь, ви зрозумієте її і пройметесь до неї іще більшою повагою, а громадська думка схвально підморгне вам оком.
Вантаження "Тамоліпаса" наближалося до кінця. Він готувався до відплиття і незабаром мав знятися з якоря.
Якось у вівторок увечері Дюранда прибула в Сен-Мало ще завидна. Сьєр Клюбен, стоячи на командному мостику і спостерігаючи за маневруванням корабля при вході в гавань, запримітив поблизу малої бухти, на піщаному березі, в пустельній місцині між скелями, двох чоловіків, які про щось гомоніли. Він подивився на них у морський бінокль і впізнав одного із співрозмовників. То був капітан Зуела. Клюбенові здалося, що він упізнав також другого.
Той другий, довготелесий чолов'яга, мав на голові високого капелюха, одягнений був у строгий чорний костюм; з вигляду він скидався на квакера. Очі його були смиренно опущені додолу.
Зайшовши в "Готель Жана", сьєр Клюбен дізнався, що "Тамоліпас" знімається з якоря днів через десять.
Згодом стало ясно, що Клюбен зібрав ще деякі відомості.
Вночі він з'явився в крамницю зброяра, що на вулиці Сен-Венсан, і запитав господаря: — Чи знаєте ви, що таке револьвер?
— Авжеж, — відповів зброяр. — Американська штучка.
— Це пістолет, який уміє підтримувати бесіду.
— Ай справді. І запитає, і відповість.
— І заперечить.
— Що правда, то правда, пане Клюбен. У нього обертовий барабан.
— І заряд на п'ять-шість куль.
Зброяр розтяг куточки вуст і на знак захоплення прицмокнув язиком, кивнувши при тім головою.
— Зброя на славу, пане Клюбен. На мою думку, перед нею велике майбутнє.
— Мені потрібен револьвер на шість куль.
— Чого нема, того нема.
— Як? У вас, у зброяра?
— Ще не тримаю такого товару. Розумієте, то річ небачена. Новинка. У Франції поки що виробляють тільки пістолети.
— Хай йому чорт!
— їх ще нема в продажу.
— Хай йому чорт!
— Можу запропонувати чудові пістолети.
— Мені потрібен револьвер.
— Я розумію, що він набагато зручніший. Але ж почекайте хвилиночку, пане Клюбен...
— Що?
— Думаю, що випадком у Сен-Мало можна було б дістати один.
— Револьвер?
— Атож. і — Продається?
— Авжеж.
— У кого?
— Мені здається, що я знаю в кого. Наведу довідку.
— Коли дасте мені відповідь?
— При нагоді. Але річ на славу.
— Коли мені зайти?
— Раз уже я взявся роздобути вам револьвер, знайте, що буде на славу.
— Коли дасте відповідь?
— Коли знову приїдете.
— Нікому не кажіть, що це для мене, — попросив Клюбен.
III
Клюбен щось відносить і нічого не приносить
Сьєр Клюбен завантажив Дюранду, узявши на борт партію биків та кілька пасажирів, відплив, як звичайно, із Сен-Мало на Гернсей у п'ятницю вранці. Того ж таки дня, коли пароплав вийшов у відкрите море, що дало можливість капітанові на якийсь час покинути командирський мостик. Клюбен увійшов у свою каюту, замкнувся там, взяв саквояж, заготовлений заздалегідь, поклав у гнучке відділення одежу, а в тверде — сухарі, кілька бляшанок консервів, кілька фунтів какао в плитках, хронометр і морський бінокль, застібнув торбу на замок, через її вушка протяг шнура, теж заготовленого наперед, щоб при потребі можна було закинути ношу на плечі. Потім він спустився у трюм, увійшов у тросове відділення і виніс звідти мотузку, зав'язану вузлами, з гачком на кінці, такими мотуз-ми користуються на морі конопатники, а на суші злодії. Вони полегшують піднімання.