Він реготав і в той же час супив брови. Він прорікав: "У політиці я поважаю людей, котрі не піддаються стороннім впливам". І далі: "Я стою за порядність". Казав і таке: "Треба поставити піраміду на свою основу".
Його мали за щиру душу, за славного хлопця. Лінія його рота суперечила змісту його слів. Його ніздрі скидалися на кінські. В куточках його очей сходилися зморшки, і на їх перехресті призначали один одному побачення темні думки. Саме тут розгадувалася таємниця його фізіономії. Гусячі лапки оберталися кігтями яструба. Череп у нього був приплюснутий, лоб ширший внизу, біля скронь, ніж зверху. Потворне вухо, густо заросле кущистою шерстю, ніби попереджувало: "В цьому барлозі заліг звір. Не говоріть із ним".
Одного чудового дня Рантен зіслиз, і ніхто на Гернсеї не знав, де він подівся. Компаньйон Летьєрі чкурнув, згрібши касу компанії.
Звичайно, в касі зберігалися й Рантенові гроші, але він прихопив з собою ще й п'ятдесят тисяч франків Летьєрі.
Займаючись каботажним плаванням і кораблебудуванням, Летьєрі за сорок років чесної праці нажив сто тисяч франків. Рантен поцупив у нього половину. У напіврозореного Летьєрі не опустились руки, він став думати, як поправити справи. У людей з твердим характером можна відібрати статок, але не можна позбавити їх мужності. Тоді тільки почали говорити про пароплави. І ось у Летьєрі виникла думка спробувати щастя, освоївши Фултонову машину, яка викликала стільки суперечок. Він вирішив за допомогою вогнедишного судна зв'язати Нормандський архіпелаг із Францією. Він поставив усе на карту задля здійснення цієї мети. Він уклав у нове діло все, що в нього лишилося. Через шість місяців після втечі Рантена із ошелешеного сен-сансонського порту вийшло судно, оповите димом. Складалося таке враження, ніби хтось підпалив море. То був перший пароплав, який борознив води "Ла-Маншу.
Було оповіщено, що пароплав, якому з огульної ненависті та зневаги тут же дали глузливу кличку "Шаланда Летьєрі", регулярно курсуватиме між Гернсеєм і Сен-Мало.
IV
Продовження історії з утопією
Почин Летьєрі — що, зрештою, цілком зрозуміло — спочатку прийняли в штики. Всі власники суден, котрі плавали від острова Гернсей до берегів Франції, зчинили галас. Вони заявили, що це замір на святу Біблію і на їх монополію. В деяких каплицях пароплав викляли. Один високоповажний отець на ймення Еліу проголосив, що пароплав — це боговідступництво. Вітрильник же був визнаний судном праведним. На головах биків, яких привозив і вивантажував пароплав, розгледіли роги диявола. Обурювалися довго. Однак мало-помалу стали помічати, що перевезення пароплавом не так їх виснажує, що їх легше збувати, бо м'ясо з них краще; виявилось, що і для людей пливти морем стало безпечніше; що мандрівка пароплавом дешевше обходиться, вона надійніша і менше забирає часу; що судно відчалює і прибуває у визначений термін, а риба, менше часу пробувши в дорозі, набагато свіжіша, тож можна збувати на французьких ринках надлишки іноді надто багатих гернсейських уловів; що масло від прекрасних гернсейських корів, переправлене на "Чортовій посудині" швидше, ніж на вітрильниках, ніскілечки не псується, а тому на нього попит у Дінані, попит у Сен-Бріеку і навіть у Ренні; що завдяки цій самій "Шаланді Летьєрі" подорожі стали безпечними, сполучення своєчасним; що тепер легше обернутися в обидва кінці; що збільшилась кількість рейсів, розширився ринок збуту, розрослася торгівля; одне слово, треба змиритися з "Чортовою посудивою", яка поглумилася над святим письмом і збагатила острів. Дехто з людей сильних духом зважився навіть висловити схвалення. Сьєр Ландуа, актуаріус, заявив про своє повне визнання пароплава. З його боку це було цілком безстороннє судження, бо Летьєрі він недолюблював. Перш за все тому, що Летьєрі був мес, а Ландуа тільки сьєр. По-друге, хоч Ландуа і був актуаріусом у порту Сен-П'єр, але все ж він вважався парафіянином Сен-Сансона. Таким чином в одній парафії виявилося аж двоє людей, позбавлених забобонів, — він та Летьєрі. Цього було цілком досить, щоб зненавидіти один одного. Однакові переконання часто бувають причиною обопільного відчуження. І все ж сьєр Ландуа, бувши порядною людиною, не міг не схвалити пароплава. До нього приєдналися інші. Так непомітно зростає значення факту; факти подібні до припливу — з бігом часу, в міру неухильного збільшення успіху, в міру осмислення безперечної користі пароплава, піднесення завдяки йому загального добробуту, настала нараз така днина, що всі, за винятком хіба кількох тупоголових розумників, почали захоплюватися "Шаландою Летьєрі".
В наші дні захоплювалися б менше. Сорокарічної давності пароплав викликав би усмішку наших сучасних конструкторів. Це диво було потворне, це чудо було немічне. Нинішні велетенські трансатлантичні пароплави настільки випередили парове колісне судно, яке Дені Папен спустив на Фульду в 1707 році, наскільки трипалубний корабель "Монтебелло" двісті футів завдовжки, п'ятдесят — завширшки, з грот-реєм в сто п'ятнадцять футів, водотоннажністю в три тисячі тонн, який брав на борт тисячу сто чоловік, сто двадцять гармат, десять тисяч ядер, сто шістдесят картечних зарядів, вивергав при кожному пострілі в бою по три тисячі триста фунтів заліза і розпускав на ходу за вітром п'ять тисяч шістсот квадратних метрів парусини, — випередив датську лодію II століття, знайдену в морському намулі Вестер-Сатрупа, навантажену луками, кам'яними сокирами та палицями і тепер виставлену в ратуші міста Фленсбурга.
Рівно сто років (1707 — 1807) відділяють перше судно Папена від першого судна Фултона. "Шаланда Летьєрі", звісно, була прогресивною появою у порівнянні з цими двома попередніми начерками пароплава, хоч і сама вона була тільки чорновим начерком. Це не заважало їй бути своєрідним шедевром. Всякий зародок в науці можна розглядати з двох точок зору: це або потворність, як ембріон, або диво, як росток.
На "Шаланду Летьєрі" поставили щогли, не розрахувавши центру вітрильності, але не в цьому була вада, бо це один із законів суднобудування; зрештою, для судна з паровим двигуном вітрила — тільки доповнення. Додамо, що колісне судно майже не реагує на вітрила, які на ньому ставлять. Шаланда була незграбна — надто коротка і кругла. Виглядала вона надто опецькуватою через надмірну опуклість її носової та кормової частин. В її будівничого не вистачило сміливості зробити її трохи легшою. "Шаланді" були властиві деякі незручності, але й деякі цінні якості голландського бота. Її добряче хитало з боку на бік, зате вона була непідвладна поздовжній хитавиці. Надто високими були надколісні щити. Надто великий бімс не був скорегований з довжиною судна. Громіздка машина захаращувала пароплав, і, щоб збільшити його вантажність, потрібно було дуже високо підняти борти, а це спричинялося до недоліку, властивого зокрема сімдесятичотирьохгарматним височенним суднам, у бортах яких доводиться робити вирізи, щоб легше було стріляти з гармат і щоб поліпшити морехідні якості корабля. На короткому судні легше маневрувати: адже час, витрачений на те, щоб повернути судно, залежить від довжини корабля, однак незграбність позбавляла його тієї переваги, яку давала йому незначна довжина. Воно було надто широке, це сповільнювало хід, бо опір води пропорційний площі найбільшого перетину підводної частини корабля і квадратові його швидкості. Форштевень був вертикальний, що не вважалося б за помилку в наші дні, але за тих часів його неодмінно нахиляли під кутом сорок п'ять градусів. Згини корпуса були гарно підігнані, але вони були надто короткі через круглість форми судна, отже, непаралельні до сторін призми води, яку витісняє корабель і яку він повинен рівномірно відкидати на два боки. Під час бурі пароплав надто заривався в воду то носом, то кормою, що вказувало на неправильне положення центра ваги. З огляду на вагу машини вантаж клали не туди, де йому належало бути, а здебільшого позаду грот-щогли, і тоді треба було важити тільки на силу двигуна, не довіряючи гротові. Інакше судно спускалося б під вітер замість приводитися до вітру. Єдине, що залишалося робити, йдучи круто бейдевінд, — це травити грот-шкот; винісши галс в носову частину, можна було розмістити грот таким способом, щоб він не діяв як кормове вітрило. Такий маневр був не з легких.