III
Давня морська мова
Моряки Нормандського архіпелагу — справжні давні галли. Острови, які нині швидко англізуються, довго зберігали свою самобутність. Серкський селянин говорить мовою Людовіка XIV.
Ще сорок років тому джерсейські та оріньїнські матроси розмовляли класичним морським діалектом. Можна було подумати, що перебуваєш серед мореплавців XVII століття. Фахівцю з історії мови варто було б приїхати сюди, щоб вивчити старовинне морське арго корабельної і бойової служби, котре колись гриміло у рупорі Жана Бара, наганяючи страх на адмірала Хідда. Морський словник наших предків, майже повністю замінений у наш час, був у широкому вжитку до двадцятих років. Судно, яко добре йшло під вітром ("бейдевінд"), називалося тоді "гарним булінни-ком". Судно, яке майже саме поверталося до вітру, незалежно від передніх вітрил і керма, називалося "гарячим судном". Замість "розпочати плавбу" казали "взяти повітря". "Одягнути плащ" — "оплащитися". "Закріпити кінець вільного такелажа" — "приспати"; "взяти верхній вітер" — "робити дзвінницю", "добре триматися троса" — "робити щит"; "па борту брудно" — "жалоба". Тепер уже так не кажуть. Тоді казали: "реїти", а тепер кажуть: "лавірувати". Кажуть: "пливти", тоді казали: "плисти"; кажуть: "повертати вітер вперед", казали: "давати вітер перед..."; кажуть: "іти від переду", казали: "обрізувати від переду"; кажуть: "тягти дружно", казали: "наддавати дружно"; кажуть: "звільняти від грунту якір", казали: "пересаджувати"; кажуть: "з'єднувати", казали: "сполучати"; кажуть: "клин", казали: "біттенг"; кажуть: "різець", казали: "зубило"; кажуть: "топенат", казали: "валенсин"; кажуть: "правий борт", казали: "правий бік"; кажуть: "чергові по лівому борту", казали: "чергові нижнього борту". Турвіль писав Оленкурові: "Ми, пливучи, сигналували". "Ураган" тоді вимовляли "гураган". Замість "бейфут" казали "буйфут", замість "триматись крутіше" казали "робити крутішу ходу", замість "пливти вздовж", казали "плисти уздовжки", замість "сильний бриз" казали "посилення вітру", замість "шток" — "штир", замість "трюм" — "рів" — такою була ще на початку нинішнього століття мова морських узбереж на островах Ла-Манш-ського архіпелагу. Слухаючи голос джерсейського лоцмана, Анго розчулився б. Якщо скрізь вітрила "полоскали", то на островах Ла-Маншу їх "заполіскували". Поривчастий вітер там називали "дурним вітром". На Нормандському архіпелазі за давньою звичкою застосовували тільки два способи кріплення — плоский найтов і найтов з крижем. Тільки там іще можна було почути команди на старовинний лад: "Клади стерно бакборт!", "Клади стерно штирборт!" замість: "Вліво стерно!", "Вправо стерно!" Гранвільськнй матрос уже казав: "кип блока", а матрос сент-обенський чи сен-сансонський все ще продовжував стверджувати "шківний наз". Те, що в Сен-Мало називалося "топтімберсом", в Сент-Ельє було "ослячим вухом". Мес Летьєрі абсолютно так само, як і герцог Вівонський, увігнуту лінію палуби називав "погином", а молоток конопатника "кулаком". Саме на цьому діалекті розмовляв Дюке, який розгромив Рюїтера, Дюге-Труен, який розгромив Васнера, і Турвіль, який у 1681 році серед білого дня поставив на якір першу галеру, що обстріляла Алжір. Тепер це мертва мова. Морське арго наших днів — зовсім інше. Дюпере не врозумік би Сюффрсна.
Значно змінилася й мова морських сигналів; далеко чотирьом ліхтарям — червоному, білому, синьому і жовтому — часів Лабурдоне до сьогоднішніх вісімнадцяти сигнальних прапорів, котрі, злинувши попарно, по три, по чотири, дають можливість кораблям далекого плавання обмінюватись сигнальними знаками в семидесяти тисячах комбінацій, ніколи не підводять і, так би мовити, передбачують непередбачене.
IV
Людина уразлива на те, що вона любить
У меса Летьєрі серце було, як на долоні; широка долоня, велике серце. Його вадою була чудова людська якість — довірливість. Він мав свій спосіб брати на себе зобов'язання; казав урочисто: — Даю слово честі перед господом богом.
І, поклявшись, неодмінно доводив справу до кінця. Biн вірив у господа бога — тільки й усього. Коли й заглядав часом до церкви, то хіба що з ввічливості.
У морі він був забобонним. Однак він ніколи не відступав перед негодою — адже він не любив, щоб хтось ставав йому наперекір. І з океаном він рахувався не більше, ніж з будь-чим. Він вимагав підкорення, і якщо море чинило йому опір, то тим гірше для моря — воно повинно було змиритися. Летьєрі не йшов на поступки. Ні велетенській морській хвилі, пі тим паче сусідові, якому заманулося б перемогти його в суперечці. Зупинити його їм було б незмога. Його слово було законом, а намір — ділом. Він не згинався ні перед якими запереченнями, ні перед натиском найстрашнішої бурі. Слова "ні" для нього не існувало — і в устах людини, і в гуркотінні грому. Він завжди домагався свого. Звідси його наполегливість у житті, його безстрашність перед обличчям океану.
Він вельми охоче сам собі варив рибальську юшку, знав, скільки треба покласти перцю, солі, зелені, і насолоджувався готуванням не менше ніж їжею. Уявіть собі людину, незграбну в сюртуці, невпізнавану в матроській куртці і зюйдвестці, бо простоволосий він був схожий на Жана Бара, надто коли його чуприну розвівав вітер, а в круглому капелюсі — на Жокріса, моряка, недоладного в місті, зате грізного й піднесеного в морі; уявіть собі силача-вантажника — і жодного лайливого слова навіть у нечасті хвилини гніву, приємний співучий голос, громовий у рупорі; уявіть собі селянина, який читає енциклопедію, гернсейця — очевидця революції, невігласа, обізнаного в дуже багатьох питаннях, людину без будь-якого святенництва, але вкрай забобонну, теофіла, що більше вірить у Білу даму, ніж у Пречисту діву; уявіть силу Поліфема, волю Христофора Колумба, логіку Флюгера; у всій подобі є щось від бика і щось від дитини. Кирпатий ніс, м'ясисті щоки, повний зубів рот, зморшкувате обличчя, яке протягом сорока років обмивали морські хвилі і обвівали всі вітри, лоб у відблисках гроз, шкіру кольору прибережних скель — а відтак уявіть, що суворі риси цього обличчя осяяні доброзичливим поглядом, — і перед вами постане мес Летьєрі.