— Я тобі погано пояснив... забудь усе. Пробач мені.
— Що ж, коли вона повернеться до свого судді, приходь до мене,— сказала Жільда.— Адже ти знаєш,— я завжди вдома.
"Так,— подумав він із ненавистю,— ти завжди вдома. І ти завжди рада будь-якій підлоті, паскудству і забаганкам твоїх приятелів. Ти з породи тих жінок, які вважають, ніби чоловік усе забуде, як тільки ти пригорнешся до нього".
Вже підійшовши до дверей, він обернувся.
— Вона зовсім не прибирала мене до рук, як ти кажеш, я сам до неї вчепився.
— Тоді треба було не так розповідати мені про неї,— сміючись, сказала Жільда і зачинила за ним двері.
Опинившися па сходах, він затремтів від гніву, але й сам не знав, на кого гнівається. Він на шаленій швидкості промчав через весь Париж, кудись приткнув машину, вибіг сходами нагору. Але за дверима почув сміх Наталі
й чоловічий голос. Жіль важко дихав. Якщо там американець, він йому розквасить пику, і це піде па користь і йому, і тому американцеві. Замість того, щоб відчипити двері своїм ключем, Жіль подзвонив, вважаючи, що так його помста буде вишукапіша. Але Наталі сміялася і відчиняючи йому двері.
— Угадай, хто в пас? — сказала вона.
В дверях вітальні стояв і усміхався її брат. Мабуть, у Жіля був досить дивний вираз обличчя, бо Наталі спитала:
— А ти думав, хто прийшов?
— Не знаю,— буркнув він.— Здрастуйте, П'єре.
— Ти думав, що це Уолтер?
— Який Уолтер?
— Учорашній американець. Я якраз розповідала про нього П'єрові і...
І, сміючись до сліз, вона впала у крісло. Поряд з нею стояв брат і теж сміявся, і Жіля опанувало почуття щастя. Наталі і П'єр сміялися заразливо, наче діти, в них було щось дитинпе й чесне, на них приємно було глянути, вони івселяли віру. Адже вони нормальні люди, виявляється, що ,6 на світі нормальні люди. Жіль, знесилений і задоволений, Ьпустився в крісло. Він був у себе вдома, в своїй сім'ї після ітого, як через свою дурну вдачу так безглуздо змарнував день.
і — Коли ви приїхали, П'єре?
[ — Вранці. У мене випало два вільних дні, а мені дуже Схотілося побачити Наталі, мені не досить її листів, г Цікаво, чи часто вона писала братові? Між відвідуванням музеїв? І взагалі, що вона робить цілі дпі? Він завжди розповідав їй, повернувшися з роботи, як у нього минув день, вони, як навіжені, сперечались про політику, розмовляли про газети, про знайомпх, але ніколи не торкались Повсякденного життя Наталі. По суті, вона ніколи пе розповідала йому нічого пі про себе, ні про своє життя, говорила тільки про свою любов до пього. Що б вона могла рисати братові? "Я щаслива... Я нудьгую... Жіль дуже хороший... Жіль неуважний до мене..." Він глянув на П'єр&, намагаючись прочитати на його обличчі відлуння тих листів, але нічого не побачив. Лише лагідну цікавість. Ні, вона напевне однаково таїться і від нього, і від брата. Він згадав, як протягом години розповідав про неї Жільді, і йому стало соромно.
— Вам і випити нема чого? — поквапливо спитав він.— Наталі зовсім не хазяйка.
— Наталі скрізь почуває себе гостею,— промовив П'єр.— І тут вопа не в змозі себе змінити.
Він усміхався. Наталі побігла до холодильника, і чоловіки на кілька хвилин лишилися самі.
— Судячи з вигляду, зона щаслива,— сказав П'єр.
Він говорив спокійно, але в голосі звучала та сама погрозлива нота. Як і того знаменного вечора, в Ліможі. Те, що П'єр і досі виступав у ролі "благородного брата", трохи дратувало Жіля. _
— Сподіваюсь, вона справді щаслива,— сказав він.
— Я буду дуже радий, якщо я помилився у своїх побоюваннях,— миролюбно вів далі П'єр.— Хоча Лімож без неї став нестерпний.
— Дуже шкода,— відповів Жіль.— Але Париж для мене був би теж нестерпний без неї.
— Це головне. По суті, тільки це я і хотів знати.
— Хіба вона не писала вам? П'єр засміявся:
— Наталі ніколи не говорить про свої почуття. Ви по-винні б уже знати це.
Невміло тримаючи піднос, увійшла Наталі, і П'єр схопився з місця, щоб допомогти їй. Так, її справді, мабуть, усе життя оберігали, все життя любили, і, певно, Жіль з його нервозністю розпещеної дитини не раз лякав її. Між нею й братом була глибока взаємна любов, взаємна вдячність, безліч спогадів про все, що вони зробили одне одному гарного, не вимагаючи нічого навзамін. І Жілю раптом захотілося, щоб і в його житті було так само. Але він чудово пам'ятав, що з сестрою в них не було душевної близькості, якщо не рахувати її прив'язаності до нього, а ііого взаємини з іншими жінками зводилися до прихованої прикрої боротьби, яка переривалася хвилинами втіхи, але завжди кінчалась або перемогами із присмаком поразки, або просто поразками. Він почував себе стомленим, бо забагато вчора випив; він не подобався собі.
? — Чом би вам не повечеряти десь удвох? — сказав
він.— Так було б вам спокійніше. А я рано ляжу спати. Я
Вовсім розклеївся — надто багато вчора випив.
■ Він чекав заперечень, але Наталі засяяла:
, — А тобі не буде скучно? Я так давно пе бачилася з
ІП'єром...
І — Ви справді пе заперечуєте? — запитав П'єр. І "Бідна Наталі,— подумав Жіль,— ти так давно не бачила пристойних людей. Справді, кого ти бачила? Навіки іаропащого Нікола, Жана, що ревнує тебе до мене, свою нещасливу подругу дитинства, яка, певно, нудна і в'їдлива, д з восьмої вечора й до ранку — мене: жалюгідне створін-
Гя, яке ти здуру полюбила". Він похитав головою. — Ні, справді ні. Підіть десь повечеряйте без мене. Як-^о я не засну до вашого повернення, то вип'ю разом з ва-|іш липового чаю.
Коли вони пішли, Жіль увімкнув телевізор, зразу ж имкнув його, проковтнув шматочок шинки, стоячи біля ;олодильника, і ліг у постіль. У нього був чудовий детек-вний роман, велика пляшка мінеральної води під рукою, бигарети, а по радіо передавали прегарний концерт. Час {ід часу навіть приємно побути трохи на самоті. По суті, завжди був самітником, самотнім добрим старим вовком, і, розчулено уявляючи себе в такому образі, Жіль за-ув, не погасивши світла.
Розділ VII
Час минав, і Наталі вирішила піти на роботу. Якось вона заявила Жілю, що знайшла собі симпатичне місце з досить пристойною зарплатою в туристичному агентстві і що це дозволить їм не економити під кінець місяця, коли нерідко їм бувало досить-таки сутужно. Жіль спочатку засміявся, хоч йому стало неприємно, що Наталі влаштувалася без його підтримки, і водночас йому було трохи смішно уявляти Наталі за конторським столом.