В душі у Жіля закипала злість, щось схоже на гостру образу — почуття, якого він ніколи досі не почував. > — Одне слово, тобі подобається твоя роль, роль жінки, (.що покинула все заради коханця, жінки, що бігає по музеях, мліє перед творами мистецтва, відкриває риси чехов-іських героїв у всяких Нікола з нашого клубу, жінки велич-іної, цільної, що випадково зв'язалася з нещасним писакою, легкодухим і не таким гарним від природи, як ти, а ти — [Справжня жінка, уважна і пристрасна, жінка, що...
— Так,— урвала вона його,— я досить цільна натура. І хоч я цим не пишаюся, мені здавалося, що якоюсь мірою саме за це ти мене й полюбив.
— Це й справді так,— задумливо сказав він.— Ти завжди маєш рацію.
і — Жіль,— стиха вигукнула вона.
— Він подивився на неї. В її очах світився панічний страх. Жіль обняв її. По суті, він поводиться, як справжній негідник. На цілі дні залишає її саму в незнайомому Іиісті, водить вечеряти з абиким та ще й за все це дорікає. ЗМоже, вона смертельно нудьгує в Парижі, може, всі її одчайдушні зусилля зберегти хоча б тінь гідності в ролі визнаної коханки такої людини, як він, викликані лише інстинктом самозбереження, так само конче важливим для неї, як і її пристрасть до нього... Чому вона не хоче вийти за нього заміж? Він разів десять пропонував їй узаконити їхні взаємини, і щоразу вона відмовлялася. Заради нього, звичайно, віп знав це. Він і справді боявся одруження, боявся безглуздо, по-міщанському, хоча й одхрещувався од міщанства. А вона мала б сказати "я згодна", розлучитися і потягти його за чуба до мерії, хоч би які сумніви й остра-хи вона в ньому вгадувала. Бувають моменти, коли людей треба примушувати, коли свідомо треба відмовлятися їх розуміти і діяти в своїх інтересах проти їхньої волі, але зрештою для їхнього ж таки блага. Проте вона ніколи не зможе діяти такими методами, і за це він її й любив. Як усе заплуталося!
— Іди спати,— лагідно сказав він.— Уже пізно.'
Принаймні в їхньому широкому ліжку між ними не виникне ніяких ускладнень. Напевне, вона думала так само, бо була іще палкіша й ніжніша, ніж у минулі ночі. О п'ятій ранку він мимохіть прокинувся і побачив, що Наталі нерухомо сидить на ліжку і курить у темряві сигарету. Він хотів був одігнати від себе сон, розпитати її, але щось примусило його боягузливо заплющити очі й промовчати. Вони зможуть все нояспити одне одному й завтра, якщо треба ще щось пояснювати.
Розділ V
— Чарочку коньяку? Ми ще маємо час.
"Хоч і десяток",— подумав розлючений Жіль. Вони сиділи в одному з тих ресторанів, де неодмінно подають печеню з горщечках, а за чверть години будуть у театрі й дивпттгуться п'єсу, яку хотіла побачити Наталі. Вона розшукала в Парижі подругу дитинства, негарну розумну жінку, що вкрай невдало вийшла заміж за якогось промисловця, горланя й жуїра. Саме вона й запросила їх на вечерю, заздалегідь попередивши, що її чоловік — особа досить нудна, і, як тільки всі сіли за стіл, весело защебетала з давньою подругою про всілякі пригоди дитинства, полишивши Жіля на свого бовдура чоловіка. Перебравши всі теми — біржу, податки, ресторани й голлізм, Жіль відчув, що в нього ледве витримують нерви.
— Повірте своєму приятелеві Роже — я вае називатиму Жіль,— ми з вами порозуміємося, друзяко. На мепе театр зразу сон наганяє. А моя жінка щонайменше раз на місяць тягає мене в театри.
"Ось і знайшлось у нас щось спільне,— подумав з відразою Жіль.— Бідні трудяги чоловіки, яких їхні чарівні жіночки тягнуть вечорами з дому".
— Тим більше, що є телевізор,— не змовкав Роже.— Звичайно, що таке телевізор, ви й самі знаєте, і я з вами 8годен, але інколи там показують дуже цікаві штуки. Сидиш собі вдома, в зручному кріслі, спокійно куриш, цмулиш вино, і не треба платити скажених грошей, щоб помирати ;8 нудьги. Правду кажу?
і — Мені подобається театр,— твердо заперечив Жіль.— іАле коньяку я все-таки вип'ю.
'< — А пригадуєш...— почала була Наталі.— Про що ви (розмовляєте?
и Вона благально подивилась на Жіля, ніби просила пробачення.
Ь — Про театр,— глузливо відповів Жіль.— Мосьє... Про-ГОачте, Роже більше любить дивитися телевізор. £ — Мені неймовірно важко витягти його з дому,— скарала подруга дитинства.— Але в пас угода: раз па місяць В тягну його в театр.
е£ — Така доля й нас чекає,—сказав Жіль, дивлячись із ролючою посмішкою на Наталі.— Угода, ось у чо:.:у сила ирдружніх пар.
Наталі це всміхнулася. її щойно веселе обличчя стало таким сумним, що Жілю стало соромно. Зрештою, Наталі не знала в Парижі нікого, крім цієї бідолашної приятельки, і вона не винна, що в приятельки такий чоловік. І їй так приємно сходити в театр. Ну навіщо псувати їй вечір?
— Ти не вип'єш коньяку? — запитав він.
Він потягся через столик, узяв її за руку, всміхнувся. Наталі вдячно подивилась на нього, і Жіль відчув, як у нього стиснулося серце. Віп завдав їй болю, і так буде іще не раз, він це відчував. Чи ж велике лихо, якщо він одип вечір понудьгує? А скільки за три місяці вона нудьгувала в компанії його друзів? Правда, треба сказати, що жоден з його друзів не був таким жахливим балакуном, як оцей Роже, і потрібно вирости у провінції, щоб спілкуватися з такими парижанами, як Роже.
— Треба поспішати,— сказала подруга.— Ви не уявляє-то,— звернулась вона до Жіля,— яка я рада, що Наталі нарешті живе в Парижі. Сподіваюсь, ми часто будемо бачитись?..
Ці слова були сказані з запитальною і трохи тривожною інтонацією. Вона, без сумніву, знала, що являє собою її чоловік. Та хіба можна дорікати їй за такий шлюб? Зрештою, все логічно: поганенька на вроду дівчина ниділа у провінції, аж тут раптом з'явився парижанин... Все логічно, але Жіля обурювало те, що вона порівнювала себе з Наталі. Вони й справді одягалися трохи подібно і розмовляли жваво, наче школярки — такої розмови не почуєш між парижанками, що загалом надто заклопотані знайомими чоловіками,— їм не до душевних розмов з подругами. Але Наталі вродлива, в ній немає нічого міщанського і вона його любить. Жіль усміхнувся:
— Звичайно, тільки іноді для різноманітності ходитимем на вестерни.
— Як на зло, сьогодні по телевізору показували вестерн,— побивався Роже.— Наступного разу, друзяко, ми по-парубоцькому зостанемося вдома, а жінок пошлемо в театр,— хай дивляться там свою бридню. Що ви на це скажете?