— Вона краща за тебе,— замріяно вів далі Жан,— набагато краща. Я кажу не про зовнішність,— додав він.
— Дякую,— мовив Жіль.
— Постарайся...— почав був Жан і, похитавши головою, Sämobk.
— О, я знаю,— весело підхопив Жіль.— Постарайся ЕЄ завдати їй болю, зберегти її такою, як тепер, не бути таким егоїстом, поводитись як справжній чоловік і т. ін. і т. ін.
— Так,— підтвердив Жан,— постарайся.
Обидва пильно подивилися один на одного і водночас відвели погляд. Часом Жіль ненавидів себе такого, яким відбивався в Жанових очах. Вони встали і, як тільки Наталі повернулася, подалися до клубу.
В клубі стояв веселий гамір. Здавалося, для парижан серпень уже закінчився. їх зустрів засмаглий, аж коричневий П'єр. "Здоров, синку",— вигукнув він і прнтис Жіля до грудей, геть забувши, що під час останньої зустрічі дав йому стусана. Зацікавлено, ніби складав їй ціну, глянув па Наталі. Жіль завагався. З'явившись із будь-якою іншою жінкою, він сказав би: "Наталі, ось П'єр, познайомся". Та й по всьому, нову коханку Жіля Лантьє, виявляється, звуть Наталі. Але тут він не міг. Він гордовито промовив: "Наталі, дозволь відрекомендувати тобі П'єра Леру. П'єр, познайомся — мадам Сільвенер". І зашарівся. Цей самий церемоніал повторювався разів з п'ятнадцять за вечір. Чоловіки ляскали Жіля по плечу, дівчата за тогочасними неписаними правилами взаємної приязні цілували, і щоразу, звільняючись від міцної долоні чи тендітної ручки — залежно від статі приятелів (та й то не обов'язково),— Жіль відрекомендовував того чи іншого мадам Сільвенер. І щоразу його проста ввічливість явно дивувала знайомих і потішала Жана. Це бентежило Наталі, яка нічого не розуміла, але Жіль не здавався. Звичайно, до них підійшов і його давній приятель Нікола, що був уже добре під чаркою, і, належно відрекомендований, звернувся до Наталі:
— То це ви його у пас викрали? Тут, знаєте, непокоїлись. Але повірте, на його місці я ніколи не повернувся б.
Він добродушно засміявся, як і належить галантному чоловікові, й спокійно сів за їхній столик.
— Сподіваюсь, ви почастуєте мене, щоб відзначити таку подію?
— Ми нічого не відзначаємо,— сказав роздратовано Жіль.— До твого приходу ми відзначали наш спокій.
— Боже мій,— вигукнув Нікола, що не був надто вразливий і найперше хотів випити.— Боже мій, та він вас ревнує!.. Я певний, що дама буде в захваті, якщо ми вип'ємо на честь її першої появи в клубі, адже я ніколи не бачив вас тут, правда? Інакше я запам'ятав би, запевняю вас...
Ніжно всміхаючись до Наталі, він заволодів пляшкою, що стояла на столі, й налив собі повну склянку віскі. Жіль аж скипів, тим паче що Жан, який сидів навпроти, мружив очі, ледве стримуючи сміх. Наталі, сидячи поруч, не зронила жодного слова.
— Послухай, Нікола,— не витримав Жіль,— у нас ділова розмова.
— Якщо у вас ділова розмова, то мадам Сільвенер нудно слухати вас. Чи не хочете потанцювати зі мною, мадам?
І раптом Наталі розсміялася, а слідом зареготав і Жан. Вони не могли зупинитися. Веселун Нікола і собі розсміявся, не забувши ще раз наповнити свою склянку. Тільки Жіль, принижений і розлючений, намагався зберегти поважне обличчя.
— Ха-ха-ха,— аж гикав зо сміху Жан,— якби ти бачив себе оце збоку!..
Наталі сміялася до сліз, і Жіль силувано посміхнувся також. Йому захотілось покинути обох цих ідіотів, пересісти за інший столик і напитися з давніми приятелями. Він так давно не бачився з ними, кінець кінцем. І якщо всі його зусилля пощадити самолюбство своєї коханки увінчались такими сумними наслідками, то йому лишалось тільки начхати на все. Це дуже просто.
— А чом би тобі не потанцювати? — сказав віп Наталі.
— Я такого не танцюю,— відповіла вона,— ти ж знаєш.
fío ображайтесь на мене, мосьє,— сказала вона Школа.— Я приїхала з провінції.
— Боже мій,— вигукнув Нікола.— Звідки саме?
— З Лімузена.
— З Лімузена? Я нестямно люблю Лімузен! У мене там навіть родичі є. Треба це примочити. Жілю, випиймо за Лімузен.
І на очах у пригніченого Жіля між Наталі й Нікола почалася довга розмова про чудові лімузепські краєвиди, про жнива і збір винограду — це останнє найбільш подобалось Нікола. Була вже друга година ночі, коли веселий, трохи напідпитку Жан підвіз їх додому. Наталі похитувало, а в Жіля був поганий настрій. У ванній він підготував кілька колючих фраз, та, коли повернувся до спальні, Наталі міцно спала. Жіль ліг поруч і довго не міг склепити очей.
Розділ III
Наступного ранку, коли Наталі прокинулась, на її обличчі відбивалися засоромленість і подив, як у людини, що хоча й випила зайвого і почуває себе трохи винною, проте чудово виспалася, відпочила, свіжа й бадьора. Вона крадькома подивилася на Жіля, і він мимоволі всміхнувся.
— То як? Бачила уві сні Нікола?
— Нікола мені страшенно сподобався,— відповіла вона.— Він подібний до великого, плохого пса.
— Тобто великого, п'яного пса,— сказав Жіль.— До речі, я не знав, що ти вмієш пити.
Вона подпвплась на нього і, трохи помовчавши, мовила:
— Річ у тім,— сказала вона,— річ у тім, що мені було страшно. Я нікого не знала, а ти знав усіх. До того ж я мала такий смішний вигляд поряд з тими дівчатами.
Жіль з подивом звів на неї очі.
— Саме так. На мені була звичайнісінька чорна сукня, простий разок перлів, а вони всі були як Діани-мисливи-ці. І ти явно ніяковів, знайомлячи мене з усіма...
— О, це вже занадто! — обурився Жіль.— Це занадто!.. Невже ти думаєш, що я можу соромитись тебе?
Пригорнувши її, він перекинувся горілиць. їй було страшно... Наталі, яка нічого не боялась, яка кинула виклик усій лімузенській провінції, яка залишила чоловіка, раптом злякалася в клубі добродушних п'яничок. Жіля це і смішило й розчулювало.
— Не те, що соромитись,— задумливо сказала вона.— Ні, не соромитись. Але тобі могло бути нудно зі мною. Тому я й зраділа, коли Нікола підсів до нас.
— Але ж з нами був Жан. Він вважає тебе справжнім чудом.
— Бачиш, Жан передусім твій друг. Який би вибрик ти не зробив щодо нього чи щодо мене, він тобі все простить. Я навіть думаю, чи не тішить його якоюсь мірою, коли ти щось робиш не так.
— Ти з глузду з'їхала,— сказав Жіль.