$ — Ну що ж, все одно я ціле літо працюватиму, зпіма-тимусь для журналу,— сказала вона.—Але між зніманнями я приїжджатиму до тебе. Тепер на внутрішніх лініях б літак на Лімож.
V, "Тільки цього ще мені бракувало",—подумав Жіль. Тут до всього ще додавався технічний прогрес. Тепер він таки мусив поговорити з пею рішуче, хоча завжди відчував май-5ке маніакальний жах при розриві з жінками. Тільки по
РСьогодні, тільки не зараз. Він уперше за весь вечір уважно надивився на Елоїзу: дивився у її довірливі очі, на її гарте, таке знайоме тіло, і відчув жаль і до неї, і до непотріб-ї тепер її ніжності, і до себе, і до Наталі, і до своєї лю-ві, до будь-якої любові, приреченої рано чи пізно згзснутп в сльозах і каятті; і вія упав головою в подушку, щоб Елоїза не побачила сліз на його очах. Вона нахилилась над ним.
— Ти журишся? Але ж усе влаштувалося...
Не відповівши, Жіль вимкнув світло. Він лежав, закинувши рукп за голову, і знову бачив перед собою луг біля річки, Наталі, яка йшла назустріч, вдихав запах трави, нагрітої сонцем, бачив віти осокорів, що тихо хитались над головою, і загадкову обіцянку в ясних очах Наталі.
Розділ II
Фермой, головний редактор газети, був високий, сухорлявий і незграбний трудяга. Виходець із великої буржуазії, він на загальний подив заснував власним коштом ліву газету, яка справді була лівою, наскільки це було можливо за тих непевних часів. Та все ж у нього залишилася владна диктаторська вдача, і в газеті всі знали, що він, хоч і засуджує будь-які привілеї, сам уже кілька років домагається, щоб ради нього було відновлено титул графа де Фермова, що зник за Карла X. Жіль сидів у кабінеті Фермона разом із Жаном і намагався з цікавістю слухати дуже серйозні міркування про відповідальність, яка ляже на нього в майбутньому.
— ...само собою зрозуміло, що вам доведеться відмовитись від своїх пригод,— сказав Фермой.— Я не бажаю розшукувати вас у Сен-Тропезі, коли Америка і В'єтнам підпишуть мир. Я знаю, що ви дуже молодпй для цієї посади, тим більше вам треба як слід узятись до справи. Між іншим, вп знаєте, що якби не скандал з Гарньє, на цю посаду призначили б його.
І Жіль нашорошив вуха. Він глянув на Жана, який зні-чено похитував головою.
— Я не в курсі подій,— сказав Жіль.— Справді, Гарньє вже давно працює у цьому відділі, він добре набив руку...
— У Гарньє серйозні неприємності. Він тепер на обліку в поліції через якогось хлопчика.
— Але ж це зовсім не стосується справи,— заявив Жіль. Він був обурений, лютий. Жан заспокійливо глянув на
нього. Але Жілю вже несила було зупинитись.
— Наскільки я розумію, я дістаю цю посаду тільки тому, що в мене інші смаки?
Фермой пильно, крижаним поглядом подивився на нього.
— Не у вас, а в мене. Я не хочу тримати па такій відповідальній посаді людину, яку можуть шантажувати. Ви станете до роботи у вересні.
У кабінеті Жана Жіль дав волю своєму обуренню. Під байдужим поглядом Жана він, розмахуючи руками, ходив з кутка в куток.
— Я не можу погодитися на цю посаду, вона ніби вкра-, дена. Що означає вся та історія? Ви бачили таких пуритан? Та хто в наш час може когось шантажувати через якісь його звички? Ні, я по можу погодитися... А що ти мені скажеш на це? Ти ж мені міг розповісти все! Я і справді зовсім забув про Гарньє.
|я — Ти забув і про Гарньє, і про Елоїзу, й про мене,— миролюбно промовив Жан.—А втім, не журися, якщо ти відмовишся, знайдуть когось іншого. Наприклад твого дру-!фа. Тома.
— Та чхати мені, буде це Тома чи хтось інший. Я не можу вчинити такого паскудства Гарньє. Він подобається мені і не менш компетентний, ніж я.
Він курив сигарету за сигаретою, бігав весь час по кімнаті. Нарешті Жан зупинив його:
|> — Сядь. А то у мене вже голова наморочиться. Я розмовляв з Гарньє. Він вважає, що ти найбільше підходиш для цієї посади. І щодо себе він не має ніяких ілюзій. Піди & ним порозмовляй.
і$ 3—380
101
— Як усе просто! — пробурчав Жіль.— Як усе неймовірно просто!
Він стомлено опустився в крісло. Жан усміхнувся:
— Ти образився, що тебе взяли не лише за твій видатний розум?
— Нічого ти не розумієш,— промовив Жіль.— Тут кричуща несправедливість, а мепі не подобається користуватися нею.
Та водночас він і справді відчував невиразну образу. Образу й огиду. Йому хотілося послати під три чорти Париж з усіма його інтригами, його порядками, його лицемірством. Хотілося повернутись на село до віталень Ліможа, тихих, недовговічних і голубих, як очі його зятя. Треба негайно подзвонити Наталі й порадитися з нею. Вона підкаже. У неї є якась непідкупність і природна чистота. А він якраз цього і потребує.
— Піду подзвоню,— песамохіть прошепотів він.
— Кому?
Пряме запитання Жана здивувало його. Як правило, Жан був утіленням делікатності.
— Чому ти мене нптаєш про це?
— Просто цікаво. Ти їхав з Парижа, як каторжанин з кайданами нестерпного існування на ногах, а повернувшись, весь час витаєш у небесах. Хотілося б знати, хто це так вплинув на тебе?
— Ти помиляєшся! — перелякано вигукнув Жіль.— Я зовсім не закоханий у неї,— наївно додав він,— я ледве зиайомпй з нею, вона чарівна жінка — оце й усе.
Жан засміявся:
— Оце й усе. Та коли я пропоную тобі посаду, про яку тн мріяв усе життя, ти виїздиш лише наступного дня. Зустріч з Елоїзою тобі немпла. Ти при ній викручуєшся, щоб подзвонити тій жінці відразу після приїзду. І прп найменших труднощах хочеш попросити у неї поради. Оце й усе. Та не дивися на мене, ніби я ношу тірольський ковпак, у тебе самого такий дурний вигляд, аж страшно глянути.
— Ну, це вже занадто,— вибухнув Жіль. (Він навіть ваїкався від люті, бажаючи переконати Жана і самого себе).— Кажу тобі, що вона мені подобається, от і все. Невже ти знаєш тепер мої почуття краще за мене?
— Не тепер, а п'ятнадцять років,— сказав Жан.— Ходімо вип'ємо по склянці, і ти мені хоч трохи розкажеш про неї.
Вони зайшли в "Шлюп", сіли на терасі. Стояла чудова погода, сонце лагідно гріло їхні обличчя, і Жіль, поступившись Жанові, почав скупо і стисло розповідати про свій провінційний роман. На його подив, йому було дуже важко внести в свою розповідь ту нотку цинізму чи іронії, яка переконала б Жана в його щирості — чп скоріше в його нещирості. Але Жіль усе ж таки намагався все подати як незначну пригоду. Жан із сонним виглядом курив люльку.