Троянда також важлива: Короткі історії для душі

Сторінка 8 з 9

Бруно Ферреро

Скільки терпеливості треба було! Але через п'ять років мурашка вже виконувала його команди: танцювала на натягненому волоску і робила подвійний стрибок. Ще п'ять років, і дивна мурашка-довгожителька співала найкращі народні пісні. Через наступні п'ять років вона вже досконало говорила чотирма іноземними мовами.

Коли мурашка вивчала п'яту, чоловіка звільнили з в'язниці. Він узяв її з собою на волю, сподіваючись заробити багато грошей, виступаючи з нею на телебаченні.

Вийшовши з в'язниці, він пішов до бару і, випивши доброї кави, хотів похвалитись своєю розумною мурашкою. Поклав її на прилавок і покликав бармена.

— Дивіться на цю мурашку! — сказав чоловік.

Продавець схопив шматку і убив її, кажучи:

— Вибачте, будь ласка...

Багато батьків і вихователів присвячують ціле своє життя, щоб вивести дітей в люди. Але часто вистачає однієї миті, щоб усе пішло шкереберть, тому що приходить якийсь нещасний "бармен"...

Краще тренувати слонів, ніж мурашок.

* * *

ПЕЧЕРА

Один бедуїн, утікаючи від запеклих ворогів, опинився в цілком дикій пустелі, оточеній голими скелями.

Біг він, біг, аж доки не перестав чути стукоту кінських копит.

Тільки тоді він зупинився і роздивився кругом себе: вузька моторошна долина, над котрою звисали гранітні скелі і стрімкі нарости темного базальту. Його увагу привернула ледь помітна стежка, що вела в майже непрохідну ущелину.

Він пішов тією стежкою і зупинився перед входом у велику темну печеру. Нерішучим і обережним кроком зайшов усередину.

— Прошу! Ходи сюди, брате! — заохочував його доброзичливий голос. У сутінках араб побачив пустельника, що молився.

— Ти тут живеш? — спитав його.

— Так.

— Як ти можеш жити і цій печері сам, убогий, далеко від людей?

Пустельник посміхнувся і відповів:

— Я не убогий. Маю великі скарби.

— Де? — спитав з цікавістю араб.

— Дивись сюди, — пустельник вказав на маленьку щілину в стіні печери. — Що там бачиш?

— Нічого, — відповів араб.

— Справді нічого? — наполягав пустельник.

— Тільки трошки неба...

— Трошки неба... Чи не здається тобі, що то величезний, безмежний скарб? — спитав пустельник.

Я читав про одного нацистського в'язня. У листах до родини він писав, що дуже задоволений, бо його перевели з темної камери dn іншої, де є маленьке віконце, через котре можна бачити синє небо і кілька зірок уночі. Для нього це був величезний скарб.

Ми маємо над собою цілий небозвід, а дивимося в маленький телевізор!

* * *

КІНЬ ОЛЕКСАНДРА ВЕЛИКОГО

Коли Олександрові Великому виповнилось 20 років, король подарував йому коня, якого ніхто не міг приборкати. Буцефал був красень, але дуже дикий. Олександр хотів підкорити його за всяку ціну.

— Стільки коней у моєму царстві! Вибери собі іншого, сину, — говорив йому король Филип.

Але Олександр хотів приручити саме Буцефала. Три місяці він намагався це зробити, пускаючи в хід пестощі, лагідні слова, але не зміг навіть на мить утриматися в нього на спині.

Ті, що вже пробували приборкати його, казали Олександрові:

— Слухай, Олександре, облиш, хай іде собі по лісах, поки не поламав тобі кості.

Олександр хоті-таки досягнути своєї мети. Якось, спостерігаючи за своїм диким приятелем, він побачив, що той низько схилив голову і тримав її майже між двома передніми ногами.

На безхмарному липневому небі яскраво світило сонце.

Олександр пригадав собі, що Буцефал робив так завжди, коли ясно світило сонце, і ніколи зранку, під вечір чи у похмурі дні. І в його голові майнула думка: "Мабуть, він боїться сонця".

Олександр швидко підбіг до коня, схопив його голову обома руками і силоміць підняв її вгору. Очі тварини вперше подивилися на сонце. Олександр зауважив, що вони вже не виблискують дико, а стають спокійними, податливими. Здавалося, що майже усміхаються.

Коли Олександр відпустив його голову, кінь уже сам тримав її високо, спокійно і гордо. Олександр скрикнув від радості, обняв його і, скочивши на нього, пустився галопом по македонській рівнині.

Буцефал переміг свій страх — він уже не боявся сонця. Після цього йому і люди не страшні.

"А був у синагозі чоловік, що мав нечистого духа, і він закричав голосом сильним: "Лиши, що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов Ти погубити нас?"

(Лк. 4, 33-34)

Це крик релігії переможеної, релігії чортів, атеїстів. Бог — Світло — викликає у них страх.

Скільки людей боїться Бога! Є люди, які з неохотою приступають до Нього; які розмовляють з Ним поспіхом, не дивлячись Йому у вічі; які, при першій-ліпшій нагоді, радо віддаляються від Нього, бо з Ним їм невигідно.

Скільки є таких, що віддаляються від Бога, який є досконалою Любов'ю...

* * *

КИЦЯ

Якось киця дуже закохалася в одного юнака. Так закохалася, що попросила чарівницю перетворити її в дуже гарну жінку, здатну здобути його серце.

Чарівниця задовільнила її бажання. Невдовзі вже готувалися до весілля.

Весілля було гарне: співи, танці, жарти... Запрошені гості ще ніколи не їли таких смачних страв.

Все йшло дуже добре. Аж раптом молода побачила мишу, що бігла через кімнату, і миттю кинулася за нею.

Наше суспільство сприяє обману: ми вже звикли вірити рекламі. Кажемо: "Мені приємно тебе бачити!" "Зустрічаймося частіше!" "Хоч дзвонімо..." "Яке гарне вбрання", — людям, яких не дуже любимо, яких воліли б не зустрічати, які жахливо вдягнені.

У нас є маски на різні випадки життя. Одна — для приятелів, друга — для начальника, третя — для чоловіка чи жінки, четверта — для сусідів, п'ята — для Бога... Але приходить час, коли всі комедії закінчуються.

"Остерігайтеся фарисейської закваски, тобто лицемірства. Нічого бо нема захованого, що б не відкрилося, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що ви потемки сказали, почується при світлі; і те, що на вухо ви говорили десь по сховках, оголоситься на крівлях" (Лк. 12, 1-3)

* * *

ТРОХИ СРІБЛА

— Учителю, що ви думаєте про гроші? — спитав один юнак свого учителя рабина.

— Дивись у вікно, — сказав учитель. — Що бачиш?

— Бачу жінку з дитиною, двоє коней, що тягнуть віз, і чоловіка, який іде на базар.

— Добре. Тепер дивись у дзеркало. Що бачиш?

— Що ж хочете, щоб я бачив?! Зрозуміло — себе!

— Тепер поміркуй: вікно — зі скла, і дзеркало також зі скла. Вистачає тонесенького шару срібла на склі й людина бачить тільки себе.