Розділ другий
ПОГАНСЬКА СВЯТИНЯ ACTAPTИ
— А тепер, докторе Пендер, що захочете розповісти ви?
Старий священик лагідно всміхнувся.
— Моє життя минало в спокійних місцях, — сказав він. — Дуже мало прикметних подій перетинали мені шлях. Проте якось, іще зовсім замолоду, я пережив одну дивну й трагічну пригоду.
— Справді? — заохочувально кинула Джойс Лампрієр.
— Я ніколи не міг про це забути, — провадив священик. — Ця пригода справила на мене тоді надзвичайно глибоке враження, і навіть тепер, варто мені трохи напружити пам'ять, я знову зазнаю почуття благоговійного жаху, що охопило мене тієї жахливої миті, коли людина була вражена смертю, яка вдарила її невідомо як і з'явилася невідомо звідки.
— Ви вселяєте мені забобонний жах, Пендере, — поскаржився сер Генрі.
— Я сам тоді пережив забобонний жах, як ви це назвали, — відповів старий священик. — Відтоді я ніколи не сміюся з тих людей, котрі вживають слово "атмосфера". Така річ існує. Існують певні місця, настільки насичені й просякнуті духом добра чи зла, що це відчуваєш відразу.
— Будинок, який називають "Модрини", — то дуже нещасливе місце, — докинула міс Марпл. — Старий містер Смайзерс утратив усі свої гроші й мусив його покинути, потім у ньому оселився Джонні Карлслейк, і Джонні Карслейк упав зі сходів і зламав собі ногу, а місіс Карслейк довелося поїхати на південь Франції лікувати здоров'я, а тепер той дім купили Бердени, і я чула, бідолашний містер Берден мусив лягти на операцію майже відразу по тому.
— Існує надто багато забобонів, пов'язаних із такими подіями, — сказав містер Петерік. — Ці ідіотські чутки, що їх поширюють безвідповідальні особи, завдають великої шкоди нерухомості.
— Я знав одного або двох привидів, наділених досить могутніми м'язами, — зауважив сер Генрі, засміявшись тихо.
— Гадаю, — сказав Реймонд, — нам слід дозволити містерові Пендеру продовжити свою розповідь.
Джойс підвелась і вимкнула обидві лампочки, залишивши кімнату тьмяно освітленою лише полум'ям з каміна.
— Нам потрібна відповідна атмосфера, — сказала вона. — А тепер розповідайте далі.
Доктор Пендер посміхнувся до неї і, відхилившись назад на стільці та знявши пенсне, почав свою розповідь голосом, якому спогади надавали особливої лагідності:
— Я не знаю, чи бодай комусь із вас доводилося чути про плато Дартмур. Місце, про яке я розповідаю, розташоване на краю того плато. То був прегарний маєток, хоча, виставлений на продаж, не міг знайти покупця протягом кількох років. Там було, либонь, дуже вітряно взимку, але краєвиди звідти відкривалися чудові, і сам маєток був наділений певними надзвичайно цікавими та своєрідними властивостями. Зрештою, його купив чоловік на ім'я Гейдон, сер Річард Гейдон. Я знав його ще тоді, коли ми навчалися з ним у коледжі, і хоч на кілька років я втратив його з очей, проте узи давньої дружби, які нас поєднували, збереглись, і я з великою приємністю зустрів його запрошення приїхати до Тихого Гаю, як називався нещодавно куплений ним маєток.
Людей, що їх я застав у тому домі, було не так багато. Сам Річард Гейдон і його брат у перших Еліот Гейдон. Леді Менерінґ зі своєю блідою, нічим не прикметною дочкою на ім'я Віолетта. Капітан Роджерс і його дружина, великі шанувальники їзди верхи, обвітрені на всіх вітрах, котрі не знали в житті іншої радості, крім коней та ловів. Були там також молодий доктор Саймондс і міс Даяна Ешлі. Я трохи чув про цю останню. Її портрет з'являвся дуже часто у світських газетах, і вона вважалась однією з найвідоміших красунь сезону. Її зовнішність і справді могла вразити кого завгодно. Вона була темноволоса й висока, з чудовою шкірою кремового кольору з блідим відтінком, а примружені, дещо скошені чорні очі надавали їй дивного й екзотичного азіатського вигляду. Вона мала також чудовий голос, глибокий і дзвінкий.
Я відразу побачив, що мій друг Річард Гейдон від неї в захваті, і здогадався, що всі інші гості, яких він запросив до себе, мали правити їй за тло. Щодо її почуттів, то я не був такий упевнений. Вона була надто примхливою у своїх уподобаннях. Одного дня вона розмовляла лише з Річардом і не помічала нікого іншого, а наступного дня вже віддавала очевидну перевагу його кузенові, Еліоту, і, здавалося, майже не помічала, що така особа, як Річард, узагалі існує, а потім знову починала дарувати найзнадливіші усмішки тихому й сором'язливому докторові Саймондсу.
Наступного ранку після мого приїзду наш господар показав нам свій маєток та його околиці. Сам будинок був нічим не прикметний — добрий міцний дім, споруджений з девонширського граніту. Він був збудований задля того, щоб витримати випробування часом і негодою. Не романтичний, однак зручний для життя. Із його вікон відкривалася широка панорама плоскогір'я Дартмур та довгі вервечки пагорбів, увінчаних обвітреними, голими скелястими вершинами.
На схилах найближчого до нас пагорба зі скелястою вершиною виднілися круглі підмурки стародавніх осель, рештки давно минулих днів пізнього кам'яного віку. На іншому пагорбі нещодавно розкопали курган, у якому знайшли якесь бронзове начиння. Гейдон, як мені здалося, дуже цікавився всілякими старовинними раритетами, і розповідав нам про них вельми охоче та з неабияким ентузіазмом. Це місце, пояснив він, було особливо багате на рештки далекого минулого.
"Тут жили мешканці неолітичних хатин, друїди, римляни й навіть було знайдено сліди стародавніх фінікійців. Але місце, на якому стоїть мій будинок, — найцікавіше з усіх, — сказав він. — Ви знаєте, як воно називається, — Тихий Гай. Не важко здогадатися, звідки воно взяло свою назву".
І він простяг руку, на щось нею показуючи. Навколишня місцевість була досить убогою — скелі, верес і папороть, — але десь за сотню ярдів від будинку виднівся гай густо посаджених дерев.
"Це пам'ятка глибокої давнини, — сказав Гейдон. — Після того як дерева помирали, їх тут висаджували знов, і гай зберігався достоту таким, яким він був у дуже далеку давнину, можливо, ще в часи фінікійських поселенців. Ходімо поглянемо на ці дерева".
Ми всі пішли за ним. Коли ми ввійшли до гаю, якесь гнітюче почуття опанувало мене. Либонь, до цього спричинилася тиша. Здавалося, жодна пташка не намостила собі гнізда на цих деревах. Навколо панувало гостре відчуття пустки й жаху. Я побачив, що Гейдон дивиться на мене з дивною посмішкою.