Такими були факти, з якими нам довелося мати справу. Якщо Джонс зумисне отруїв власну дружину миш'яком, то здавалось очевидним, що миш'як не міг бути в жодній зі страв, поданих на вечерю, бо вечеряли всі троє. А крім того, була ще одна обставина: Джонс повернувся з Бірмінгема вже тоді, коли вечерю було подано на стіл, а отже, він просто не мав нагоди заздалегідь обробити миш'яком хай там яку зі страв.
— А як щодо компаньйонки? — запитала Джойс. — Огрядної жінки з добродушним виразом обличчя?
Сер Генрі кивнув.
— Ми не обминули увагою міс Кларк, можу вас у цьому запевнити. Однак вельми сумнівно, щоб у неї був якийсь мотив для скоєння цього злочину. Місіс Джонс не залишила їй жодного спадку, і прямим наслідком смерті її працедавця став той факт, що їй треба було шукати для себе якусь нову можливість прилаштуватися.
— Схоже, це виключає її з кола підозрюваних, — замислено промовила Джойс.
— Та невдовзі один з моїх інспекторів виявив вельми значущий факт, — провадив далі сер Генрі. — Після вечері, про яку йдеться, містер Джонс вийшов на кухню й попросив Ґледіс Лінч приготувати для своєї дружини відвар із кукурудзяного борошна, бо тій, мовляв, стало зле. Він зачекав на кухні, поки Ґледіс готувала цей відвар, а потім власноруч відніс чашку з відваром до спальні дружини. Мені тоді здалося, що цей факт усував будь-які сумніви.
Адвокат кивнув головою.
— Маємо мотив, — почав він, загинаючи пальці. — Маємо сприятливу нагоду й можливості: працюючи комівояжером у фармацевтичній фірмі, він міг легко здобути потрібну йому отруту.
— А до того ж він був людиною слабких моральних підвалин, — докинув священик.
Реймонд Вест не відривав від сера Генрі пильного погляду.
— У цьому прихована якась загадка, — сказав він. — Адже ви не заарештували його, так?
Сер Генрі посміхнувся дещо таємничою посмішкою.
— Не так уже все було очевидно в цій справі. Досі все нібито котилося гладко, але згодом наша версія наштовхнулася на очевидні перешкоди. Ми не заарештували містера Джонса, бо під час допиту міс Кларк розповіла нам, що всю чашку з відваром кукурудзяного борошна випила вона, а не місіс Джонс.
Отож схоже, що вона, як зазвичай, увійшла до кімнати місіс Джонс. Місіс Джонс сиділа в ліжку, а чашка з відваром кукурудзяного борошна стояла біля неї.
"Я щось не дуже добре себе почуваю, Міллі, — сказала вона. — Так мені й треба, щоб не їла на ніч омара. Я попросила Елберта принести мені чашку відвару з кукурудзяного борошна, але тепер, коли вона переді мною стоїть, я, здається, зовсім утратила апетит до нього".
"Шкода, — зауважила міс Кларк, — відвар дуже добре приготовано, без грудочок. Ґледіс справді дуже добра куховарка. Я знаю сьогодні мало дівчат, здатних приготувати відвар із кукурудзяного борошна як годиться. Я б сама випила його з великим задоволенням, бо щось мені дуже їсти хочеться".
"Бачу, ти вперто не відмовляєшся від своїх дурних звичок", — сказала місіс Джонс.
— Тут я повинен пояснити, — зазначив сер Генрі, відхиляючись від головної теми, — що міс Кларк, налякана своєю дедалі більшою повнотою, вдавалася до лікування, яке ми знаємо під назвою "голодна дієта".
"Це недобре для тебе, Міллі, справді недобре, — правила своєї місіс Джонс. — Якщо Господь створив тебе гладкою, то Він хотів, щоб ти була гладкою. Випий-но цей відвар із кукурудзяного борошна, і тобі відразу стане набагато краще".
Міс Кларк із великою втіхою припала до чашки й дуже швидко її спорожнила. Тож, як бачите, цей факт розбив ущент нашу версію про безпосередню причетність чоловіка до смерті власної дружини. Коли Джонса попросили пояснити значення його слів, знайдених на промокальному папері, він охоче дав необхідні пояснення. То була відповідь, пояснив він, на лист його брата з Австралії, у якому той просив допомогти йому грішми. Містер Джонс відписав йому, що в питанні грошей він цілком залежить від своєї дружини. Коли вона помре, він, мовляв, матиме всі гроші у своєму розпорядженні й допоможе братові, якщо матиме таку можливість. Він жалкував, що тепер не має такої змоги, але додав, що сотні й тисячі людей у світі перебувають у схожому становищі.
— Отже, ваша версія розлетілася на друзки? — спитав доктор Пендер.
— Отже, наша версія розлетілася на друзки, — серйозним голосом підтвердив сер Генрі. — Ми не могли піти на такий ризик — заарештувати Джонса, не маючи проти нього жодних доказів.
Запала мовчанка, а тоді Джойс сказала:
— І на цьому ваша історія закінчилася, чи не так?
— Я розповів, у якому стані ця справа була наприкінці минулого року. Але нещодавно розгадка цієї таємниці стала відома Скотленд-Ярдові, і через два або три дні ви, мабуть, прочитаєте про неї в газетах.
— Розгадка таємниці… — замислено повторила Джойс. — Отже, вона відома. Поміркуймо хвилин п'ять, а тоді почнемо.
Реймонд Вест кивнув на знак згоди й подивився на час на своєму годиннику. Коли п'ять хвилин минули, він глянув на доктора Пендера.
— Ви візьмете слово першим? — запитав він.
Старий похитав головою.
— Мушу зізнатися, — сказав він, — я збитий із пантелику. Я не можу відмовитися від думки, що чоловік причетний до злочину, але як він це зробив, не маю щонайменшого уявлення. Можу тільки припустити, що він дав їй отруту в спосіб, що не відразу пощастило відкрити, але як його можна було з'ясувати після того, як минуло стільки часу, не уявляю.
— Джойс?
— Винна компаньйонка! — рішуче заявила Джойс. — Компаньйонка й ніхто інший! Як ми можемо знати, були в неї мотиви чи не були? Із того, що вона була стара, гладка й негарна, аж ніяк не випливає, що вона не мала любовного зв'язку з Джонсом. Вона могла також ненавидіти його дружину з якихось інших причин. Уявіть-но, як це бути компаньйонкою — завжди виявляти досконалу люб'язність, із усім погоджуватися, в усьому себе стримувати, пригнічувати всі свої бажання й нахили. Одного дня терпець увірвався, і тоді вона вбила її. Либонь, укинула миш'як у чашку з кукурудзяним відваром, а її розповідь про те, що всю чашку вона випила сама, — брехня.
— Містере Петерік?
Адвокат професійним жестом стулив пучки пальців.
— Я не можу дійти певного висновку. На підставі встановлених фактів я не бачу можливості зробити якийсь певний висновок.