Емма Ґонт подивилася на мене запитально, чи можна їй тепер покинути кімнату. Я ствердно кивнув головою, і вона вийшла, спершу зупинившись, щоб підняти синій конверт, який випав у мене з рук у хвилину тривоги. Вона подала його мені, я поклав його в кишеню свого пальта, й тоді вона вийшла.
"Ти невдоволений, Петеріку, — сказав Саймон Клод. — Ти упереджений проти неї, як і решта".
"Річ не в упередженні, — відказав я. — Місіс Спреґ може бути такою чудовою й незрівнянною, якою себе вважає. Я не став би заперечувати, якби ви залишили їй невеличку спадщину на знак своєї вдячності. Але я скажу вам відверто, Клоде, що позбавляти спадщини свою плоть і кров на користь чужої людини — не годиться".
Сказавши це, я обернувся й вийшов. Я зробив усе, що міг, і висловив свій протест.
Мері Клод вийшла з вітальні й перестріла мене в передпокої.
"Вип'єте чаю перед тим, як піти, чи не так? Заходьте сюди", — і вона провела мене до вітальні.
Вогонь горів у каміні, і кімната здавалася затишною й приємною. Мері допомогла мені скинути пальто, і тут її брат Джордж увійшов до кімнати. Він узяв у неї моє пальто й поклав його на стілець у далекому кутку кімнати, а тоді підійшов до вогню, де ми пили чай. Поки ми пили та їли, розмова торкнулася деяких питань, що стосувалися маєтку. Саймон Клод сказав, що він не стане клопотати собі ним голову й доручив вирішувати всі питання Джорджеві. Джордж був дещо знервований покладеною на нього відповідальністю. На мою пропозицію, ми зайшли після чаю до кабінету, і я переглянув папери, про які йшлося. Мері Клод супроводжувала нас.
За чверть години я наготувався йти. Пам'ятаючи, що залишив своє пальто у вітальні, я пішов туди, щоб узяти його. У кімнаті була лише місіс Спреґ, що стояла навколішки біля стільця, на якому лежало моє пальто. Вона робила щось непотрібне з кретоновою оббивкою стільця. Вона підвелася з дуже червоним обличчям, коли ми ввійшли.
"Ця оббивка перекосилася, — сказала вона. — Я прилаштувала її, як годиться".
Я взяв своє пальто, одягнув його, а тоді помітив, що конверт, що в нього я поклав заповіт, випав із кишені й лежав на підлозі. Я поклав його в кишеню, попрощався й пішов.
Тепер я ретельно опишу всі свої дії, які вчинив, після того як повернувся до своєї контори. Я зняв пальто й дістав заповіт із кишені. Я тримав його в руці й стояв біля столу, коли ввійшов мій клерк. Хтось бажав поговорити зі мною по телефону, а апарат на моєму письмовому столі вийшов із ладу. Тому я вийшов із клерком до зовнішньої контори й залишався там хвилин п'ять, розмовляючи по телефону.
Коли я закінчив розмову, то побачив, що мій клерк стоїть неподалік і чекає.
"Прийшов містер Спреґ і хоче вас бачити, сер. Я провів його до вашого кабінету".
Я пішов туди й побачив, що містер Спреґ сидить біля мого столу. Він підвівся й привітав мене в трохи догідливій манері, потім виголосив довгу й досить безладну промову. Головним чином, це було дещо стривожене виправдання себе та своєї дружини. Він боїться, що люди балакають, і таке інше, і таке інше. Його дружина ще з дитинства була відома чистотою свого серця та своїх мотивів… і таке інше, і таке інше. Я, боюся, відповідав йому надто різко. Наприкінець, я думаю, він зрозумів, що його візит не увінчався успіхом і досить несподівано пішов. І тоді я згадав, що залишив заповіт лежати на столі. Я взяв його, запечатав конверта, зробив на ньому відповідний напис і поклав його в сейф.
Тепер я підійшов до головної загадки, яка лежить в основі моєї історії. За два місяці містер Саймон Клод помер. Я не стану розводити довгі дискусії, повідомлю лише голі факти. Коли я відкрив запечатаного конверта, в якому зберігався заповіт, то знайшов там аркуш чистого паперу.
Містер Петерік зробив паузу, окинувши поглядом коло зацікавлених облич. Він усміхнувся з певним самовдоволенням.
— Ви, звичайно, зрозуміли, в чому тут загадка? Протягом двох місяців запечатаний конверт лежав у моєму сейфі, й у цей час ніхто не міг до нього доступитися. Тобто йдеться про дуже короткий відрізок часу, від тієї хвилини, коли заповіт був підписаний, і до тієї, коли я замкнув його у своєму сейфі. Тепер я запитую вас, хто мав можливість його підмінити і в чиїх інтересах було зробити так?
Я перелічу головні пункти, зробивши короткий підсумок своєї розповіді. Заповіт був підписаний містером Клодом, я поклав його в конверт — поки що все гаразд. Потім я засунув його в кишеню свого пальта. Пальто взяла з моїх рук Мері й передала його Джорджеві, котрий був весь час у мене на очах, коли переносив пальто до стільця. Поки я переглядав папери в кабінеті, місіс Евридика Спреґ мала цілком досить часу, щоб витягти конверт із кишені й ознайомитися з його змістом, і той факт, що конверт лежав на підлозі, а не в кишені пальта, здавалося б, підтверджує, що саме так вона й зробила. Але тут ми підходимо до дуже цікавого пункту.
Вона мала сприятливу можливість замінити заповіт чистим аркушем паперу, але не мала мотиву. Заповіт був написаний на її користь і, замінивши його на чистий аркуш паперу, вона позбавила б себе спадщини, яку так мріяла одержати. Той самий аргумент можна застосувати й до містера Спреґа. Він був залишений наодинці з документом, про який ідеться, на дві або три хвилини в моїй конторі. Але знову ж таки йому не було ніякої вигоди так робити. Тож перед нами постає така цікава проблема: двоє людей, які мали сприятливу можливість замінити заповіт на чистий аркуш паперу не мали мотиву для того, щоб так зробити, а двоє людей, які мали такий мотив, не мали сприятливої можливості. До речі, я не виключаю з числа підозрюваних покоївку Емму Ґонт. Вона була віддана своєму молодому хазяїну та молодій хазяйці й ненавиділа Спреґів. Я певен, вона могла б зробити таку підміну, якби це спало їй на думку. Та хоч вона й тримала конверт у руках, коли підняла його з підлоги й подала мені, вона, безперечно не мала сприятливої можливості ознайомитися з його вмістом і не могла також замінити його іншим конвертом завдяки спритності рук (на яку не була здатна), тому що цього конверта приніс у дім я й дуже мало ймовірно, щоб там міг знайтися його дублікат.