Отоді й підступить до нього дід Хлипавка:
— Не заплющуй, Господи, очі, ти ж Бог, а не людина! Ти ж сам нас учиш у святому письмі: хто проходить мимо злочину, той сам стає злочинцем. Хто подасть руку бандитові, той сам стає бандитом. А хто ж нас розсудить, якщо ти одвернешся од нас?
Тоді відірве Бог руки від очей, запитає болісно свідків.
— Хто вас, люди, умертвив? Хто вас замучив?
І вони всі до одного повернуться в бік Сталіна.
— Що ж ти скажеш тепер? — спитає Сталіна Бог.
І мовчатиме Сталін. Тоді повернеться Всевишній до діда Хлипавки:
— Дозволяю тобі, чоловіче, призначити кару оцьому нелюдові.
І відповість дід Хлипавка:
— Не я його родив, не мені його й судити. Сам покарай його, Боже.
І важко задумається Бог. І скаже по довгому роздумові:
— Простіть мене, люди, бо я вам не суддя: нема в світі кари, що зрівнялася б із страшними злочинами цього чоловіка!
Київ, 1966 рік