Федотік (з досадою). Так постій!
Тузенбах. Дасть бог, побачимось. Пишіть же нам. Неодмінно пишіть.
Роде (оглядає сад). Прощайте, дерева! (Кричить.) Гоп-гоп!
Пауза.
Прощай, луна!
Кулигін. Чого доброго, одружитеся там в Польщі ... Дружина-полька обійме і скаже: "Кохані!" (Сміється.)
Федотік (глянувши на годинник). Залишилося менше години. З нашої батареї тільки Солоний піде на баржі, ми ж з стройової частиною. Сьогодні підуть три батареї дивізійно, завтра знову три — і в місті настане тиша і спокій.
Тузенбах. І нудьга страшна.
Роде. А Марія Сергіївна де?
Кулигін. Маша в саду.
Федотік. З нею попрощатися.
Роде. Прощайте, треба йти, а то я заплачу ... (Обіймає швидко Тузенбаха і Кулигіна, цілує руку Ірині.) Прекрасно ми тут пожили ...
Федотік (Кулигіна). Це вам на пам'ять ... книжка з олівчиком ... Ми тут підемо до річки ...
Відходять, обидва озираються.
Роде (кричить). Гоп-гоп!
Кулигін (кричить). Прощайте.
У глибині сцени Федотік і Роде зустрічаються з Машею і прощаються з нею; вона йде з ними.
Ірина.Пішли ... (Сідає на нижній щабель тераси.)
Чебутикін. А зі мною забули попрощатися.
Ірина. Ви ж чого?
Чебутикін. Та й я якось забув. Втім, скоро побачуся з ними, йду завтра. Так ... Ще один день залишився. Через рік дадуть мені відставку, знову приїду сюди і буду доживати свій вік близько вас ... Мені до пенсії тільки один годочек залишився ... (Кладе в кишеню газету, виймає іншу.) Приїду сюди до вас і зміню життя докорінно ... Стану таким тихенько, благо ... благоугодним, прілічненькім ...
Ірина.А вам треба б змінити життя, голубчику. Треба б якось.
Чебутикін. Так.Відчуваю. (Тихо наспівує.) Тарара ... Бумбу ... сиджу на тумбі я ...
Кулигін. Невиправний Іван Романич! Невиправний.
Чебутикін. Так, ось до вас би на вишкіл. Тоді б виправився.
Ірина.Федір збрив собі вуса. Бачити не можу!
Кулигін. А що?
Чебутикін. Я б сказав, на що тепер схожа ваша фізіономія, та не можу.
Кулигін. Що ж! Так прийнято, це modus vivendi. [10] Директор у нас з поголеними вусами, і я теж, як став інспектором, поголився. Нікому не подобається, а для мене все одно. Я задоволений. З вусами я або без вусів, а я однаково задоволений. (Сідає.)
В глибині саду Андрій провозить в колисці сплячу дитину.
Ірина. Іван Романич, голубчику, рідний мій, я страшно стурбована. Ви вчора були на бульварі, скажіть, що сталося там?
Чебутикін. Що сталося? Нічого. Дурниці. (Читає газету.) Все одно!
Кулигін. Так розповідають, ніби Солоний і барон зустрілися вчора на бульварі біля театру ...
Тузенбах. Перестаньте! Ну що, право ... (Махає рукою і йде в будинок.)
Кулигін. Близько театру ... Солоний став чіплятися до барона, а той не стерпів, сказав щось образливе ...
Чебутикін. Не знаю. Нісенітниця все.
Кулигін. У якийсь семінарії вчитель написав на творі "нісенітниця", а учень прочитав "ренікса" — думав, що по-латині написано ... (Сміється.) Смішно дивно. Кажуть, ніби Солоний закоханий в Ірину і ніби зненавидів барона ... Це зрозуміло. Ірина дуже гарна дівчина. Вона навіть схожа на Машу, така ж задумлива. Тільки в тебе, Ірина, характер м'якше. Хоча і у Маші, втім, теж дуже хороший характер. Я її люблю, Машу.
В глибині саду за сценою: "Ау! Гоп-гоп! "
Ірина (здригається). Мене якось все лякає сьогодні.
Пауза.
У мене вже все готово, я після обіду відправляю свої речі. Ми з бароном завтра вінчаємося, завтра ж їдемо на цегельний завод, і післязавтра я вже в школі, починається нове життя. Якось мені допоможе бог! Коли я тримала іспит на вчительку, то навіть плакала від радості, від доброти ...
Пауза.
Зараз прийде підведення за речами ...
Кулигін. Так-то воно так, тільки якось все це не серйозно. Одні тільки ідеї, а серйозного мало. Втім, від душі бажаю тобі.
Чебутикін (в розчулення). Славна моя, хороша ... Золота моя ... Далеко ви пішли, не наздоженеш вас. Залишився я позаду, точно перелітний птах, яка постаріла, не може летіти. Летіть, мої милі, летите з богом!
Пауза.
Даремно, Федір Ілліч, ви вуса собі зголили.
Кулигін. Буде вам! (Зітхає.) Ось сьогодні підуть військові, і все знову піде по-старому. Що б там не говорили, Маша хороша, чесна жінка, я її дуже люблю і дякую свою долю ... Доля у людей різна ... Тут в акциз служить хтось Козирєв. Він навчався зі мною, його звільнили з п'ятого класу гімназії за те, що ніяк не міг зрозуміти ut consecutivum. [11] Тепер він страшенно бідує, хворий, і я коли зустрічаюся, то кажу йому: "Здрастуй, ut consecutivum!" Так, каже, саме, consecutivum, а сам кашляє ... А мені ось все моє життя щастить, я щасливий, ось маю навіть Станіслава другого ступеня і сам тепер викладаю іншим це ut consecutivum. Звичайно, я розумна людина, розумніші дуже багатьох, але щастя не в цьому ...
У будинку грають на роялі "Молитву діви".
Ірина. А завтра ввечері я вже не буду чути цієї "Молитви діви", не буду зустрічатися з Протопопова ...
Пауза.
А Протопопов сидить там у вітальні; і сьогодні прийшов ...
Кулигін. Начальниця ще не приїхала?
У глибині сцени проходить Маша, прогулюючись.
Ірина. Ні. За нею послали. Якщо б тільки ви знали, як мені важко жити тут однієї, без Олі ... Вона живе в гімназії; вона начальниця, цілий день зайнята справою, а я одна, мені нудно, нема чого робити, і ненависна кімната, в якій живу ... Я так і вирішила: якщо мені не судилося бути в Москві, то так тому і бути. Значить, доля. Нічого не поробиш ... Все в божій волі, це правда. Микола Львович зробив мені пропозицію ... Що ж? Подумала і вирішила. Він хороша людина, дивно навіть, такий хороший ... І у мене раптом точно крила виросли на душі, я повеселішала, стало мені легко і знову захотілося працювати, працювати ... Тільки ось вчора відбулося щось, якась таємниця нависла наді мною ...
Чебутикін. Ренікса. Нісенітниця.
Наташа (в вікно). Начальниця!
Кулигін. Приїхала начальниця. Підемо.
Залишає Іриною в будинок.
Чебутикін (читає газету, тихо наспівує). Та-ра-ра ... Бумба ... сиджу на тумбі я ...
Маша підходить; в глибині Андрій провозить колясочку.
Маша. Сидить собі тут, сидить ...
Чебутикін. А що?
Маша (сідає). Нічого ...
Пауза.
Ви любили мою матір?
Чебутикін. Дуже.
Маша. А вона вас?