Коли я казав, що в дядечка були певні вади, то мав на увазі не впертість: то була його сильна риса — "assurement се n'etait pas sa foible" (2). Слабкість його полягала в чисто жіночій упередженій забобонності. Він знався на снах, знаменнях et id genus omne (3) дурницях, був надміру прискіпливим і, безперечно, людиною слова. Це, власне, було одним із його захоплень. Обіцяне часом не вартувало й дірки від бублика, зате виконати обіцянку він вважав священним обов'язком. І ця особливість його вдачі, що нею зуміла скористатися Кет невдовзі після нашої розмови в їдальні, дала у руки нам вагомий козир. Отже, вичерпавши, як ото сучасні співці та оратори, ввесь відведений мені час і місце на prolegomena(4), я викладу суть усієї справи кількома словами.
(1) Головна страва (фр.).
(2) Це, безперечно, не було його слабкістю (фр.).
(3) І подібних (латин.).
(4) Вступ (латин.).
Так уже сталося-судилося, що серед знайомих моряків моєї нареченої було два джентльмени, які щойно зійшли на берег після річних мандрів у далеких краях. І от, у неділю пополудні, десятого жовтня, рівно через три тижні після того пам'ятного рішення, що так жорстоко розтрощило всі наші надії, ми з кузиною, домовившись наперед, прихопили цих джентльменів на візит до дядечка Ромбурмила. З півгодини розмова точилася довкола буденних справ, поки нам нарешті вдалося завернути її в потрібне річище.
Капітан Прах. Отже, цілий рік мене не було. Авжеж, щоб я так жив,— сьогодні рівно рік! Сьогодні ж у нас десяте жовтня. Пригадуєте, містере Ромбурмиле, як саме цього дня, рівно рік тому, я приходив прощатися з вами? До речі,— це ж треба, щоб так збігалося! — наш друг, капітан Смітертон, теж цілий рік був у плаванні,— сьогодні рівно рік!
Смітертон. Правду каже — рівно рік, до секунди. Рік тому, саме цього дня, ми з капітаном Пратом заскочили до вас, містере Ромбурмиле, з прощальним візитом.
Дядечко. Так-так, пригадую, дуже добре пригадую,— справді, як дивно. Обох не було рік. Який дивний збіг. Доктор Дубль-Дуля назвав би його суперрідкісним. Доктор Дуб...
Кет (уриваючи його). Ой татку, це таки справжня дивина. Крім того, каштан Прат і капітан Смітертон мали різні маршрути,— а це ж, знаєте, ще більше ускладнює ситуацію.
Дядечко. Далась тобі та ситуація, сороко! Та й, гадаю, збіг від цього ще дивовижніший. Доктор Дубль-Ду...
Кет. Але ж, татку, капітан Прат обійшов мис Горн, а капітан Смітертон — мис Доброї Надії.
Дядечко. Аякже! Один собі на схід, другий — на захід; той обійшов навколо світу і той. До речі, Дубль-Дуля...
Я (поспіхом). Капітане Прат, приходьте до нас завтра ввечері з капітаном Смітертоном — про мандрівку розкажете, у віст зіграємо та й...
Капітан Прат. У віст? Ви забуваєтесь, юначе,— завтра ж неділя. Якось іншим разом.
Кет. Ви що? Роберт із глузду ще не з'їхав. Неділя — сьогодні.
Дядечко. Звичайно, звичайно.
Капітан Прат. Перепрошую, але не може бути, щоб я так помилявся. Я знаю, що неділя завтра, бо...
Смітертон (украй здивований). Що тут за суперечки? Хіба неділя була не вчора?
Усі. Вчора? Та ви що!
Дядечко. Неділя сьогодні,— кому, як не мені, це знати!
Капітан Прат. Та ні, неділя — завтра.
Смітертон. Ви всі схибнулись — усі до одного. Неділя була вчора — це така ж правда, як і те, що я оце сиджу перед вами на оцьому кріслі.
Кет (схвильовано підстрибує). Я все зрозуміла, геть усе! Це ж Боже знамення, татку! — ви знаєте, про що я. Прошу всіх заспокоїтись, і послухайте, як усе просто. Капітан Смітертон каже, що неділя була вчора,— і він правий, бо воно справді так; кузен Боббі, його дядечко та я стверджуємо, що неділя сьогодні,— і ми теж праві, бо воно справді так. Капітан Прат наполягає, що неділя буде завтра,— і він теж правий. Річ у тім, що ми всі маємо слушність,— отже, три неділі зійшлися на одному тижні.
Смітертон (помовчавши). Слухай, Прате, а Кет нам таки втерла носа. Які ж бо ми обоє недоумки. Обвід землі, як ви знаєте, двадцять чотири тисячі миль. Далі: земна куля розкручує ці свої тисячі з заходу на схід рівно за двадцять чотири години. Ну, вхоплюєте, містере Ромбурмиле?
Дядечко. Звичайно, звичайно. Доктор Дубль...
Смітертон (заглушуючи його). Тобто, сер, зі швидкістю тисяча миль на годину. Тепер уявімо, що я відпливаю звідси на тисячу миль на схід. І якщо тут, у Лондоні, сонце сходить о такій-то годині, то відпливши, я побачу його на годину раніше. Пропливши ще тисячу миль, я відсунуся в часі на дві години, ще третю тисячу миль — на три години — і таким чином далі, поки об'їду всю землю й опинюся на цьому самому місці. Отже, пропливши двадцять чотири тисячі миль на схід, я випереджу лондонський час на двадцять чотири години. Тому я й обігнав вас на цілу добу. Ну, зрозуміло?
Дядечко. Але Дубль-Дуля...
Смітертон (дуже гучно). Капітан Прат, пройшовши тисячу миль на захід, став, навпаки, відставати на годину від лондонського часу, а за двадцять чотири тисячі миль — на двадцять чотири години, тобто знову-таки на цілу добу. Отже, для мене неділя — вчора, для вас — сьогодні, для Прата — завтра. Головне, що ми всі, містере Ромбурмиле, маємо рацію. Адже нема такого аргументу, щоб комусь із нас надав перевагу.
Дядечко. Отакої! Кет! Боббі! Та це ж, як ви кажете, Боже знамення! Але я людина слова — закарбуйте собі! Бери її, хлопчику,— з посагом і всім іншим,— коли хочеш. Таки обкрутили, чортенята! Три неділі підряд — то ж треба так, га? Цікаво, що скаже на це доктор Дубль-Дуля?