Неважко зрозуміти, що при цьому відкритті кардиналові ще дужче закортіло почути їхню розмову. Очі його набули дивного виразу, і він котячою ходою нечутно підкрався до живоплоту. Та ледве він устиг вловити кілька звуків, не розібравши до пуття жодного окремого слова, як лункий і уривчастий крик примусив його здригнутися.
— Офіцер! — вигукнув Грімо.
Мушкетери й собі підвели голови.
— Ви, здається, заговорили, негіднику, — сказав Атос, підвівшись на лікті й змірявши Грімо гнівним поглядом.
Грімо мовчки тицьнув пальцем у бік живоплоту, сповіщаючи про появу кардинала та його почту.
Мушкетери враз зірвались на рівні ноги й шанобливо вклонилися. Кардинал ледве стримував лють.
— Здається, панове мушкетери наказують охороняти себе! — мовив він. — Чи не підходять, бува, по суходолу англійці, чи, може, мушкетери вважають себе старшими офіцерами?
— Ваша світлосте, — озвався Атос, бо серед усіх тільки він зберіг спокій та холоднокровність справжнього вельможі, що ніколи його не зраджували, — ваша світлосте, мушкетери у вільний від служби час п'ють вино й грають у кості, але для своїх слуг вони завжди лишаються офіцерами вельми високого рангу.
— Слуги! — пробурмотів кардинал. — Слуги, яким наказано попереджати своїх панів, коли хтось проходить повз них, вже не слуги, а вартові.
— А втім, ваше високопреосвященство, ви самі добре бачите: якби ми не вдалися до цієї перестороги, то були б позбавлені змоги засвідчити вам нашу пошану й подякувати за те, що ви ласкаво погодились з'єднати нас усіх разом. Д'Артаньяне, — вів далі Атос, — адже ви оце говорили, що дуже хотіли б знайти нагоду висловити його світлості свою подяку. Така нагода трапилася — скористайтесь із неї.
Ці слова були сказані з тим непохитним спокоєм, який відзначав Атоса в хвилини небезпеки, і з тією надзвичайною чемністю, яка робила його в певні хвилини величнішим, ніж природжені королі.
Д'Артаньян підійшов і пробелькотів кілька слів подяки, які, проте, застрягли у нього в горлі під похмурим поглядом кардинала.
— Однаково, панове, — мовив Рішельє, якого зауваження Атоса анітрохи не похитнуло в намірі з'ясувати обставини, — однаково, панове, я не люблю, коли прості солдати, тільки тому, що вони служать у привілейованому полку, вдають із себе вельможних панів. Вони повинні дотримуватись дисципліни, обов'язкової для всіх.
Атос вислухав кардинала й, уклонившись на знак згоди, відповів:
— Сподіваюсь, ваша світлосте, ми нічим не порушили дисципліну. Ми зараз не на службі й тому вважали, що можемо скористатися з нашого часу на свій розсуд. Коли ваше високопреосвященство зводить дати нам яке-небудь особливе доручення, ми будемо щасливі виконати його. Ви самі бачите, ваша світлосте, — провадив Атос, насупивши брови, бо цей допит починав дратувати його, — що ми взяли з собою зброю, аби бути напоготові при найменшій тривозі.
І він показав кардиналові на чотири мушкети, складені біля барабана, на якому лежали карти й кості.
— Будьте певні, ваше високопреосвященство, — докинув Д'Артаньян, — ми вийшли б вам назустріч, аби тільки знали, що це саме ви під'їздите до нас з таким нечисленним почтом.
Кардинал кусав вуса й губи.
— Чи відомо вам, на кого ви схожі, коли ось так збираєтеся разом, завжди при зброї й під охороною своїх слуг? — спитав він. — Ви схожі на чотирьох змовників.
— Так воно і є, ваша світлосте, — сказав Атос, — ми й справді складаємо змови, як ваше високопреосвященство самі переконалися, але тільки проти ла-рошельців.
— Еге, панове політики! — відповів кардинал, і собі насупивши брови. — В ваших головах можна знайти чимало розгадок різних таємниць, аби тільки вони були такі ж приступні для читання, як той лист, що ви його сховали, коли помітили мене.
Атос спалахнув і ступив крок до його високопреосвященства.
— Виходить, ви підозрюєте нас, ваша світлосте, і піддаєте справжньому допитові. Якщо це так, то хай ваше високопреосвященство ласкаво пояснить причини, і тоді ми знатимемо принаймні, як триматися.
— А коли б це й справді був допит? — спитав кардинал. — Не таких людей, як ви, допитували, пане Атосе, і вони відповідали.
— Ось чому, ваша світлосте, я й сказав вашому високопреосвященству, що ви маєте право запитувати нас, а ми готові відповідати.
— Що це за лист, якого ви почали читати, пане Арамісе, а потім сховали?
— Це лист од жінки, ваша світлосте.
— О, я розумію, — сказав кардинал, — про такі листи не годиться багато говорити. Але їх можна показувати духівникові, а, як вам відомо, мене посвячено в духовний сан.
— Ваша світлосте, — незворушно мовив Атос, і його спокій був тим страшніший, що, відповідаючи в такий спосіб, мушкетер важив головою, — цей лист од жінки, але він не підписаний ні Маріон Делорм, ні пані Д'Егійон[220].
Кардинал зблід як смерть; очі його спалахнули зловісним огнем. Він обернувся, ніби для того, щоб оддати наказ Каюзакові та Ля Удиньєрові. Атос уловив цей рух; він ступив крок до мушкетів, з яких не зводили очей і його друзі, зовсім не схильні дозволити себе арештувати. На боці кардинала, разом з ним самим, було троє; мушкетерів з їхніми слугами було семеро. Кардинал зрозумів: гра буде тим більш нерівною, що Атос зі своїми товаришами й справді про щось таємно домовлялися. І він удався до одного з тих несподіваних поворотів, що їх завжди тримав напоготові. Його обличчя засяяло усмішкою.
— Ну, гаразд, гаразд! — сказав кардинал. — Ви хоробрі молоді люди, горді при світлі дня, віддані в мороці ночі. Немає нічого поганого в тому, щоб оберігати себе, коли вмієш добре оберігати інших. Панове, я не забув тієї ночі, коли ви охороняли мене по дорозі до "Червоного Голубника". Коли б на тій дорозі, по якій я маю їхати зараз, мені загрожувала небезпека, я попросив би вас супроводити мене. Але тут усе спокійно; тож лишайтеся на місці, допивайте ваше вино, закінчуйте гру й дочитуйте свого листа. Прощавайте, панове!
Він сів на коня, якого підвів йому Каюзак, попрощався з мушкетерами помахом руки і помчав уперед.
Четверо друзів стояли нерухомо, мовчки дивлячись кардиналові вслід, аж поки він зник з очей.
Тоді вони перезирнулися.
Всі були пригнічені, бо розуміли, що хоч його високопреосвященство й попрощався привітно, він поїхав страшенно розлючений.