Три долі. Гоголь, Шевченко, Чехов

Загребельний Павло

ТРИ ДОЛІ

Гоголь

Гоголь входить у наше життя, щойно ми навчаємось читати. "Майська ніч" і "Страшна помста" супроводжують нас з самого дитинства так само, як "Катерина" Шевченка і геніальний його переспів безсмертного "Слова о полку Ігоревім" — "Плач Ярославни". Триєдинство генія нашого народу.

Дивна річ: всі повісті з "Вечорів на хуторі біля Диканьки" і з "Миргорода" Гоголь писав як історичні, далекий від думки про сучасність (літературознавці навіть точно визначили часові виміри для кожної з них, починаючи від віку XV і аж до XIX), а ми сприймаємо їх поза часовими вимірами, вони вічно сущі і вічно сучасні — зайве свідчення того, що живе тіло літератури не може піддаватися вівісекції тематичних розтинів на сучасне й минуле, на таке і ще таке, бо єдиним принципом тут має завжди панувати талановитість і потрібність для життя народного.

Ми створені так, що не зауважуємо народження тієї чи іншої людини. Народжуються всі однаково. Неоднакові тільки для матерів. Але те — вже глибоко особисте і для світу недоступне.

Зате смерть кожної людини сприймається великою трагедією, а смерть людини великої — справжня катастрофа для людства.

Народження Гоголя не зауважив ніхто, хоч мати Марія народила його, маючи неповних і 7 років. Навіть у тих непомітних дворянських садибах, закинутих в простори української землі, затертих історією і безжальністю забуття, кожен пробував бунтувати як міг (Гоголь геніально покаже це згодом в образі Ноздрьова і Хлестакова). Батько письменника Василь Панасович, окрім того, що "сочиняв" п'єски для придворного театру свого вельможного покровителя Трощинського, вигадав ще собі містичну любов, небачену й нечуту. Мовляв, приснилася йому його наречена, щойно народжена, яку він має знайти, щоб пошлюбити! І він справді знаходить у Яреськах, у свого геть збіднілого далекого родича Косяровського щойно народжену дівчинку, названу Марійкою, закохується в неї ще в пелюшках, уперто домагається одруження, п'ятнадцятирічною "умикає", вінчається — і ось народжується син Микола, первісток, початок нового роду, надія і майбуття!

Чи це тяжіло над майбутнім генієм?

А може, ще — містика старосвітських садиб, велика історія в минулому і марне існування в сьогоденні, велич і дріб'язок в химерному, невластивому, протиприродному поєднанні? На Лівобережжі це відчувалося чи не найбільше. Уламки минулого, князі, гетьмани, полковники — до колезьких асесорів і титулярних совітників. Яке падіння! Недаремно ж саме на Лівобережжі з'явився Сковорода, який величчю думки хотів порятувати від здрібніння нащадків колишньої величі. Але Сковорода був козацький син, а дворянство все ж мало свою гордість.

Життя Гоголя простежене й розписане до хвилин. Не моє завдання знов його розписувати. Ось він народився і ріс, бачив приниження людське (свого батька перед магнатом Трощинським і своїх кріпаків перед рідним батьком), бачив велич духу (дитяча зустріч з Г. Державшим у маєтку В, Капніста), пройшов сціллу й харібду полтавського училища і Ніжинської гімназії вищих наук, пережив батькову смерть, при звістці про яку хотів покінчити з собою, зазнав осмішнень, зневажань, образ і несправедливостей, але нарешті йому 19 років, він їде до столиці з метою "ни одной минуты короткой жизни своей не утерять, не сделав блага", відважно й відчайдушно кидається він у вир життя, бо "невидимая сила натолкнула меня, предчувствие вошло в жизнь мою".

Яка пожива для схильних розбалакувати про містицизм, міфологізм, таємничість і, може, навіть езотеризм Гоголя! Тоді ми спитаємо їх: а реалізм Гоголя, а його ідеї, що злилися з ідеями Бєлінського і стали вже в першій російській революції 1905 року, як казав Ленін, дорогими всякій порядній людині на Русі? І як же тоді слова Чернишевського про те, що все життя Гоголя було "страстною борьбою с невежеством и грубостью"?

Вирушаючи після навчання в Ніжині до Петербурга, Гоголь був далекий від містичних покликань, він взагалі не мав наміру ставати літератором чи художником, він їхав "служить отечеству", а це, як відомо, найкраще робити в столиці. Не в Миргороді ж, де в прославленій ним згодом калюжі брьохаються свині, і не в провінційній Полтаві, де поліцмейстер боїться губернатора, а губернатор остерігається поліцмейстера і тому не наважується звернути його увагу на курей, що кубляться просто перед губернаторським особняком. Столиця — чарівний магніт для всіх молодих обдарувань, притягальна сила для надій, зухвальств і навіть для нахабств.

Але Гоголь їде з найчеснішими намірами. Про літературне майбуття, про славу він і не мріє. Він хоче "робити благо". Як, де, яким чином? Це покаже майбуття. А тим часом він на зібрані матір'ю гроші наймає на Гороховій (цьому Невському проспекті бідноти) пристанище і замість високого неба і ясного місяця сцоєї Полтавщини вимушений впиратися поглядом у брудно помальовані глухі стіни сусідніх будинків, смітники й помийниці царської столиці.

Материні гроші танули, як сніг на сонці, Гоголь метався туди й сюди, пробував сили в чиновництві (не пішов далі титулярного радника), в акторстві (не взяли через погану дикцію, хоч згодом сучасники в один голос твердили про його геніальну здібність читання!), в художничестві ("вольноопределяющимся" відвідував уроки малюнка в Академії художеств), у педагогіці (наставником сановних недоростків) і навіть у професорстві (двічі — професором історії, і все марно), а тим часом за ним стояли цілі віки історії й незвичайної талановитості, велика душа народу рідного, його неповторно барвисте, вільне, широке, доброзичливе бачення і сприйняття світу, стояв народ, що віки цілі промовляв до світу своїми піснями і думами, плачем і сміхом, дивуючись безмірно, чому ж не чує його той великий світ, уперто й з надією ждучи, коли прийде той, хто переллє його сміх і тугу, його жалі й надії, його неповторний голос у свій голос, який стане чутний повсюди і розлунюватиметься віки цілі.

І, може, найбільша історична доцільність і справедливість саме в тому, що в українському народові, перед яким поставала загроза втонути в сліпих сльозах безіменних кобзарів, судилося промовити перед усім світом віщим українським словом Шевченка і безсмертним словом російським Гоголя.