Саме тут, в їдальні, на Новий рік ставлять ялинку. Не треба засмучувати дітей своїм хвилюванням про батька!
— Справді,— каже мама.— Новий рік майже на порозі, а ми ще ніяк не підготувалися. Нема тата, то й ми нічого не встигнемо зробити? Сьогодні ви вже свої уроки повчили, давайте, щоб часу не гаяти, візьмемося за наші ялинкові прикраси. У нас уже не так багато часу лишилося.
— Мамочко,— підхопила Аня,— ти чудово вигадала! От зразу ж, хлопці, несіть наші фарби, клей, картон, а ми з мамою підберемо різні клаптики. Нянечко, ви нам дасте різноколірних ниток?
— І треба придумати якісь нові, не такі самісінькі іграшки, як торік,— зауважив Володя.
— Звичайно! Давайте зробимо якісь рухливі машини. Спробуємо, Володю? — запропонував Саша.
— А звірят? Ну що ж це за ялинка без зайців, ведмедів та лисиць?! •
— Нянечко, мамо, напевне, у вас знайдуться непотрібні клаптики хутра від старих капелюшків та муфт?
— А я хочу робити гірлянди!
Одне слово, усі загорілися: адже щороку вони самі робили різні прикраси й іграшки для своєї ялинки. Хоча старші запевняли, що вони стараються для малечі, кожен захоплювався і намагався вигадати щось оригінальне. Навіть Діда Мороза робили щороку чимось відмінним від торішнього.
— Треба зробити подібним до когось,— запевняв Володя.
— Найвеселішого і найдобрішого дідуся! — не відставала від брата Оленька.
Робота кипіла. Увесь стіл був укритий "матеріалом" — різноколірним папером, картоном, клаптиками матерії, хутра, шматками вати, в мисочках були розведені фарби. Саша запевняв, що він, як хімік, приготував такі фарби і такий клей, що не тільки картон або дерево, а навіть залізо візьмуть.
Веселий гомін запанував у кімнаті. Проте чуйне вухо Марії Олександрівни, мами, раптом вловило серед завивання вітру надворі якийсь рип. Так, так, рип від полозів санок. Вона тільки підвела обличчя, як діти наче завмерли.
к Приїхав! Приїхав! Тато приїхав! — закричали, схопилися з місць і побігли до сіней, переганяючи один одного. За ними поспішала мама.
<■■> — Самовар! Швидше самовар! — метушилася няня.— З такого морозу швидше чаю гаряченького!
— Дід Мороз! Дід Мороз! — раптом закричала Оленька.
Тато у такому величезному кожусі, запорошеному снігом, у башлику поверх хутряної шапки справді був як казковий Дід Мороз.
— О, та ви вже справді чекали Діда Мороза,— засміявся він, заходячи до їдальні.— Молодці, що вже почали готуватися.
Няня сплеснула руками:
— Треба ж людині з дороги чаю, а на столі такий гармидер!
— Не гармидер, а виробництво,— поправив Володя, с — і за мить його не буде. Не турбуйся, нянечко, тільки не чіпайте ніхто мої хімікалії — я їх сам заберу,— попередив Саша.
— Ах, подумайте! Фарби і клей удостоїлись такої солідної назви!
— Дайте мою модель Діда Мороза! Щоб завтра не переплутати з ведмедем!
Отак із жартами і сміхом стіл був з^ кілька хвилин очищений від ялинкового виробництва, сяяв білосніжною скатертиною; самовар пихтів, наче був задоволений, що стоїть на своєму почесному місці; чай у чашках парував.
— Навіть не віриться, що я вже дома після тої снігової мли та скаженого вітру. А ще після того, чого набачився і начувся, як люди живуть. Проте і радість є: три нові школи таки працюють, і в них є учні — чуваші... І які розумні, меткі хлоп'ята! Вже читати вивчилися. На них у селі, як на диво, дивляться, а жінки питають, чи можна дівчаток на той рік посилати до школи? Так що недарма ми попрацювали!
Марія Олександрівна усміхнулась ледь-ледь. Хто ж найбільше турбувався, щоб ці школи в найдальших селах відкрили,— вона-то знає! і — Ну, а вчителі там як? Зраділи тобі?
— Найдужче книжкам, журналам, що привіз. Кажуть: це найкращий новорічний подарунок! А я бачу, ви вже також почали готувати новорічні подарунки малечі. А мене теж порадуєте чимось?
— Я знаю, що для батька головне,— засміялась мати.— Ні, нікому з наших дітей не доведеться червоніти, коли ти заглянеш в їхні щоденники. Можна весело зустріти Новий рік!
Новорічна ялинка вийшла розкішна, хоч на ній не було жодної купованої іграшки з крамниці.
Всі гості — і колеги батька з родинами, і товариші дітей по гімназії — були просто в захопленні і від фантастичних машин, і від кумедних звірят з лукавими вишитими мордочками, і від блискучих ліхтариків та прапорців, і золотої зірки нагорі.
—V Не можна й повірити, що це зроблено руками ваших дітей,— сказав один із знайомих.— Бачиш, і гроші на купівлю прикрас не витрачено, і діти були зайняті,— повчально зауважив він своїй жінці.
— Мама нам теж допомагала,— чесно призналася Аня, , — Зовсім трохи,— заперечила Марія Олександрівна.—
Ви ж самі знаєте, як хазяйкам перед святами: вільного часу немає.
— Мамо, пограй! Ми потанцюємо! — попросили діти.
— Все залежить від винахідливості, а головне — від бажання принести іншим радість,— замислено мовив Ілля Миколайович колезі, який дивувався з їхньої ялинки.— Оце я Повернувся з поїздки по школах. Чи буде колись такий час, коли в найглухішому селі і на далекій півночі, і на сході, скрізь, на Новий рік усі діти матимуть просту немудровану радість?!
Саме в цю мить Саша і Володя, захекавшись від спільного швидкого танку круг ялинки, зупинилися коло батька і почули його слова.
— А справді, Сашо,— спитав Володя, дивлячись старшому братові в живі очі,— може так бути колись?
— Обов'язково буде! — усміхнувся брат, але сказав це не жартома, а впевнено, дуже впевнено.
Як багато років минуло відтоді! Виростали діти в сім'ї Ульянових безстрашними революціонерами, борцями за правду, за щастя всього роботящого люду. Відомим усьому світові вождем став середній син сім'ї Ульянових Володимир Ілліч Ленін — так він почав називатися. Під його проводом відбулася Велика Жовтнева революція і змінилося все життя в нашій країні!
Змінилося і місто над Волгою, де народився Володя Ульянов. Зветься тепер воно не Симбірськ, а Ульяновськ, і все-все в ньому нагадує про його дитинство, юність, про його батьків, братів, сестер.
... От будиночок, де він народився. Діти дуже люблять особливо рідний для всіх і немов ласкавий пам'ятник: сидить мати, Марія Олександрівна, обнявши свого невеличкого сина Володю; в його очах стільки допитливості, жвавого розуму, а в очах матері — любов, увага, добрість. Люблять гуляти і гості-туристи, і місцеві жителі на Вінці — чудовому місці над Волгою, де так часто гуляли, розмовляли, мріяли брати Олександр і Володя. Підходять гості й до пам'ятника батькові Володимира Ілліча Іллі Миколайовичу Ульянову. Він був учителем, просвітителем народу — тому художник-скульптор зробив не тільки його самого, а ще й невеличку постать біля нього: на гранітному постаменті стоїть селянський хлопчик-чередник. Адже Ілля Миколайович стільки зробив для сільських шкіл, народних училищ!