Вони показали багато срібла і золота, що винесли з собою з табору.
— Дивіться,— продовжували вони,— як мало для нас важить добро земне.— Дорогоцінності полетіли в воду на очах здивованих поляків.— Знайте,— додали козаки,— що воля для козака дорожче над усе.
Потоцький послав на них дві хоругви. Сам король вийшов подивитися на це рідкісне видовище.
Козаки обнялп один одного, прочитали молитви, кинулися на поляків. І кожен з них, умираючи, казав підбадьорююче слово товаришеві.
Ціла сотня поляків загинула раніше, ніж перебили козаків. Залишився один з хоробрих, він стрибнув на човен і почав відмахуватися косою.
Чотирнадцять куль випустили в нього, а він був ще живий і тримався.
Король наказав сказати козакові, що він дивується з його хоробрості і дарує йому життя.
— Я гребую життям,— відповів воїн,— хочу вмерти, як справжній козак.
Боялися навіть розповісти гетьманові всю правду про Берестечко, коли той, нарешті, повернувся від хана. Кажуть, за великий викуп випустив його невірний союзник, але в очі так само клявся в дружбі, як і раніше.
Як сказати батькові,— так звали всі Богдана,— що загинув табір, загинули ще й козацькі славні корогви і гармати.
Схопився за посивілу голову, зажурився гетьман.
І журиться весь народ на Україні, пограбованій, сплюндрованій і залитій кров'ю. Та знову лунають по всіх усю-дах впевнені слова гетьманських універсалів з закликом до боротьби.
Війна триває. Знову збирається військо, починаються бої. Хоча під Білою Церквою козаки змушені прийняти умови, невигідні для України, куди гірші, ніж зборовські, Богдан не припиняє збирати нові сили. Це — тимчасове перемир'я, і під Батогом козаки добре мстяться шляхті за Берестечко.
Багато важких втрат довелося зазнати Богданові за цей час, та найбільшою, найгіркішою була смерть улюбленого старшого сина, безстрашного козака Тимоша. Сталася вона під Сучавою, куди Тиміш ходив з козаками допомагати своєму тестеві — молдавському господареві виганяти інтервентів з країни.
Точиться люта війна з польською шляхтою вже багато років, і думає думу гетьман Богдан Хмельницький. Дума його стара, про це думав він давно. Не випрямитись самій Україні без чиєїсь міцної допомоги. Про поляків і мови бути не може.
Багато років триває ворожнеча, точиться боротьба /між польськими панами та українським народом. Татарський хан не раз зраджував. Турки пропонують свою дружбу, та їм не йме віри Богдан.
Він мріє про вічну дружбу з Москвою. Не раз донські козаки разом з запорожцями на татар ходили, не раз під час голоду та інших бід допомагали братні народи один одному.
Він знову починає переговори з Москвою. Цар Олексій Михайлович скликає Земський собор у 1653 році. 1 жовтня 1663 року Земський собор приймає ухвалу про свою згоду на возз'єднання України з Росією.
" • НАВІКИ В ЄДИНІЙ СІМ'Ї
З Москви на Україну їде велике посольство. На чолі його боярин Бутурлін.
Скрізь по дорозі, в українських селах і містах, люди виходять зустрічати їх. За п'ять верстов від Переяслава виїздять їх зустрічати козацькі загони із знаменами, трубами та литаврами.
У січні 1654 року приїздить посольство в українське місто Переяслав. Шанобливо стрічає російських представників населення міста.
На 8 січня призначено раду. Це не звичайна рада, а "явна всьому народу".
Уся старшина, найстарші козаки прибувають сюди на заклик Хмельницького. Українська шляхта, козацтво, міщани, купецтво, селяни з усієї визволеної України збираються в Переяслав.
Морозний ясний ранок. Білий сніг аж сліпить очі.
Вранці довбиші б'ють в казани, і об 11 годині гетьман у святковому одязі, з булавою в руках виходить на поміст посеред величезного майдану. З ним — генеральний писар, полковники та інша старшина.
Генеральний осавул подає народу знак, і серед німої тиші лунає голос гетьмана:
— Панове полковники, осавули, сотники, і все військо запорозьке, і всі православні християни,— звертається він до народу і нагадує про те, що звільнені вони з-під ворожого довголітнього ярма, але вже кілька років точиться кровопролитна війна. Він каже, що треба вибрати, з ким бути в дружбі, щоб закінчилися ці страшні війни.
— Тому,— лунав голос Богдана Хмельницького,— й зібрали раду, щоб вибрати, до якого царя хоче народ. Перший — цар турецький, другий — хан кримський, третій — король польський, четвертий — цар Олексій Михайлович, самодержець Росії.
Турецький цар — бусурман. Усім нам відомо, яку біду терплять брати наші, православні християни, греки. Кримський хан теж бусурман, ми по нужді звели з ним дружбу, але прийняли від нього нестерпні муки. Про те, яке нещадне пролиття крові християнської, який полон був нам у польських панів, не треба вам і казати. А православний цар одної з нами віри. Він надіслав до нас бояр. Ми не знайдемо кращого друга і заступника, ніж російський народ.
У відповідь лунає голос усього народу:
— Волимо з російським народом! Щоб навіки єдині були!
* # *
Ця народна рада в Переяславі — велика історична подія. Це бажання, щоб українці і росіяни єдині були,— вигук серця українського народу, здійснюється і зараз.
Понад триста років минуло з того часу. Разом з російським народом українці боролися за свою волю, скинули згодом владу царя і поміщиків і разом, дружно збудували наш прекрасний Радянський Союз. Українці і росіяни — вірні брати, єдині навіки.
Тому й шануємо ми гетьмана Богдана Хмельницького не лише як хороброго полководця, не лише як народного героя, що очолив визвольний рух українського народу проти панської Польщі, а й як мудрого проводиря, що з'єднав наші шляхи з шляхом народу російського.
І пам'ять його жива до цього часу. Ордени імені Богдана Хмельницького прикрашають груди .героїв Великої
Вітчизняної війни — і українців, і росіян, і білорусів, і узбеків... Місто Переяслав названо на честь його — Переяслав— Хмельницький.
До останніх років свого життя Богдан Хмельницький мріяв про визволення Західної України, Буковини, Закарпаття.
Небагато років прожив після знаменної події — возз'єднання України з Росією — славний гетьман Богдан Хмельницький.
То не чорнії хмари ясне сонце заступали, Не буйні вітри в темнім морі бушували, Козаки Хмельницького ховали, Батька свого оплакали.