Голос її, що раптом був піднісся, змовк. Сльози рясно покотились по білому виду. Якесь тяжке, сповнене жалості і суму почуття стисло груди парубкові.
"Я все зробив би для тебе, моя панночко!" сказав він, умліваючи серцем: "та як мені, де її найти?"
"Глянь, глянь!" швидко промовила вона: "вона тут! вона на березі водить танок із моїми дівчатами і гріється проти місяця. Та вона лукава й хитра. Вона прийняла подобу втопленої; але я знаю, я відчуваю, що вона тут. Мені тяжко, мені душно від неї. Я не можу через неї плавати легко та вільно, як риба. Я тону й падаю на дно, мов ключ. Відшукай її, парубче!"
Левко поглянув на берег: у тонкому срібному тумані маячили легкі, мов тіні, дівчата в білих, як уквітчана конваліями лука, сорочках; разки золотого намиста, коралі, дукачі виблискували у них на шиях; та вони були бліді; тіло їх було прозоре, як хмарки, і ніби світилося наскрізь у срібному місячному промінні. Дівоче коло наблизилось до нього. Почулися голоси. "Нумо у ворона, нумо гратися у ворона!" — зашуміли всі, наче комиш при березі, коли торкнуть його під тихий присмерковий час легкі вітрові уста. "Кому ж бути за ворона?" Кинули жеребок — і одна дівчина вийшла із натовпу. Левко взявся придивлятися до неї. Обличчя, одяг, все на ній таке саме, як і на інших. Помітно тільки, що вона неохоче грала цю роль. Дівочий гурт витягся довгою низкою і прудко втікав од нападу хижого ворона. "Ні, я не хочу бути за ворона", сказала дівчина, стомлена та знеможена. "Мені шкода одбирати курчат у бідної матері!" "Ти не відьма!" подумав Левко. "Хто ж буде за ворона?" Дівчата знову хотіли кинути жеребок. "Я буду за ворона!" визвалася одна з-поміж них. Левко почав пильно вдивлятися в обличчя її. Прудко й сміливо гналася вона за дівочим ключем і кидалася на всі боки, щоб упіймати свою здобич. Тут Левко запримітив, що тіло її не так світилось, як у інших: всередині в ньому щось чорніло. Зненацька пролунав крик: ворон кинувся на одну з гурту, схопив її, і Левкові привиділось, ніби у неї випустились кігті і на виду блиснула люта радість. "Відьма!" сказав він, раптом показавши на неї пальцем і повернувшись до будинку.
Панночка засміялась, і дівчата з криком повели за собою ту, що вдавала ворона. "Чим же віддячити тобі, парубче? Я знаю, тобі не золота треба: ти кохаєш Ганну; та суворий батько твій не дає тобі побратися з нею. Він тепер не стане на заваді; візьми, оддай йому цю записку…" Біла рученька простяглась, обличчя її дивно якось засвітилось і засіяло… Млосно забилося козакове серце, тремтіння невимовне його охопило… Він ухопив записку і… прокинувся.
VI. ПРОБУДЖЕННЯ
Невже ж це я спав?" сказав сам собі Левко, встаючи з невеликого горбка. "Так ясно, ніби наяву!.. Дивно, дивно!" повторив він, оглядаючись. Місяць, спішившись над його головою, показував північ; усюди тихо; від ставу подихало прохолодою; над ним сумно стояв ветхий дім із зачиненими віконницями; мох та дикий бур'ян свідчили, що давно з нього вийшли люди. Тут він розтулив свою руку, що судорожно була стиснута весь час, коли він спав, і скрикнув зачудований — у ній була записка. "Ех, коли б я та вмів читати!" подумав він, сяк і так повертаючи її перед собою. Аж тут почувся позад нього шум.
"Не бійтесь, просто й хапайте його! Чого поторопіли? нас десятеро. Б'юсь об заклад, що це людина, а не чорт!" Так кричав голова до своїх супутників, і Левко відчув, як його схопило враз кілька рук, що декотрі з них тремтіли з ляку. "А скидай-но, пане-брате, свою страшну личину! Годі тобі морочити людей!" промовив голова, вхопивши його за комір, — і отетерів, вирячивши на нього око своє. "Левко, син!" скрикнув він здивовано, поточившись назад і опускаючи руки. "Це ти, собачий сину! Ач, чортяче насіння! Я думаю, що це за шельма, що за диявол вивернутий бешкетує! Аж виходить, це ти, неварений кисіль твоєму батькові в горло, зволиш заводити по вулиці розбій, складаєш пісні!.. Еге, ге, ге, Левку! А що це? Видно, свербить у тебе спина! В'яжіть його!"
"Стривай, батьку! велено тобі оддати оцю записочку", промовив Левко.
"Не до записок тепер, голубчику! В'яжіть його!"
"Стривай, пане голово!" сказав писар, розгорнувши записку: "комісарова рука!"
"Комісарова?"
"Комісарова?" мимохіть проказали й десяцькі.
"Комісарова? дивина! ще чудніше!" подумав сам собі Левко.
"Читай, читай!" сказав голова: "що там пише комісар?"
"Послухаємо, що пише комісар!" промовив винокур, держачи в зубах люльку і добуваючи вогню.
Писар одкашлявся й почав читати: "Наказ голові, Явтухові Макогоненку. Дійшло до нас, що ти, старий дурню, замість того, щоб збирати старі недоїмки та пильнувати на селі ладу, одурів і твориш капості…"
"От, їй-богу!" перебив голова: "нічого не чую!"
Писар почав ізнову: "Наказ голові, Явтухові Макогоненку. Дійшло до нас, що ти, старий ду…"
"Стій, стій! не треба!" закричав голова: "я хоч і не чув, а проте знаю, що головного тут іще нема. Читай далі!"
"А з тої причини наказую тобі, не гаючись, женити твого сина, Левка Макогоненка, на козачці з вашого-таки села Ганні Петриченковій, а також полагодити мости на верстовому шляху і не давати обивательських коней без мого відома судовим паничам, хоч би вони їхали просто з казенної палати. Коли ж, приїхавши, побачу я оний мій наказ невиконаним, то тебе одного примушу одвіт держати. Комісар, відставний поручик Кузьма Деркач-Дриш-пановський".
"Ось воно що!" сказав голова, роззявивши рота. "А чуєте, чуєте: за все голова має одвіт держати, отож — слухатись! безсуперечно слухатись! а ні, то — вибачайте… А тебе!" вів далі він, повертаючись до Левка: "коли є такий наказ від комісара — хоч і чудно мені, яким побитом дійшло воно до нього — тебе я оженю; тільки спершу скуштуєш ти нагайки! Знаєш, тієї, що висить на стіні біля покуття? Я обновлю її завтра… Де ти взяв цю записку?"
Левко, хоч і як зчудований, що так воно все несподівано повернулося, не втратив, проте, розуму й вигадав іншу відповідь, вирішивши потаїти, як воно справді було і від кого мав ту записку. "Я навідувався", сказав він, "іще вчора звечора до міста й зустрів комісара, що саме вилазив із брички. Почувши, що я з нашого села, комісар дав мені цю записку і зволів на словах сказати тобі, батьку, що, як буде повертатись, то заїде до нас пообідати".