Слово за словом, а час біжить. Іван Михайлович зирк у вікно.
— Еге, — каже, — а завірюхи-то вже й немає.
Поки одягалися та прощалися з привітними господарями — тут і сонечко блиснуло. Вперше за кілька днів.
Долаючи замет за заметом, ідемо до залізниці. А у вижолобку біля засніженої річечки виграють рожевуваті полиски. Ніби пелюстки незнаних квітів випромінювали своє казкове сяйво.